18.06.2023

Достоїнства і вади маски ідіота: емоційна насиченість роману Я. Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» в графічному відображенні

К. П. Бабенко

Видатний чеський письменник Ярослав Гашек не дожив до сорока років. Але за своє коротке життя він написав більше тисячі гуморесок, фейлетонів, нарисів, сатиричних оповідань, десяток п’єс, кілька збірок віршів. Вершиною його творчості є роман «Пригоди бравого вояка Швейка». Цей твір про першу світову війну, на відміну від романів багатьох письменників («Смерть героя» Р. Олдінгтона, «На західному фронті без змін» Е. Ремарка, «Прощавай, зброє!» Е. Хемінгуея та інші), не показує нам прямо її жахливих явищ. З його героєм трапляються несподівані історії, Швейк постійно опиняється у комічних ситуаціях, приголомшує оточуючих неперевершеним ідіотизмом. Авторське негативне відношення до безглуздості воєнних дій опосередковано виражається саме в комічності створених ним епізодів.

Епіграфом до уроку з вивчення творчості Я. Гашека можна обрати слова головного героя: «Я офіційний ідіот». Під ідіотизмом, офіційно визнаним медичною комісією, Швейк вміло приховує справжнє ставлення до війни, до воєначальників, котрі штовхнули населення на вбивство. Маска ідіота дозволяє Швейкові сміливо висловлювати думки про бюрократичні відносини в країні, про залежність «маленької людини» від закону.

Багато героїв роману (Ванек, Лукаш, Марек, Сагнер та інші) мають реальних прототипів. Має їх і Швейк. Дослідники доводять, що Швейк був безпосереднім начальником Гашека під час його перебування на воєнній службі в 1906 році (5, 47). Інші дані свідчать про існування празького ремісника Йозефа Швейка, приятеля Гашека, який був відправлений на фронт на початку 1911 року і повернений додому через два місяці після «служби» (5, 48). Багато підстав є для того, щоб вважати прототипом і самого автора. «Швейковість» проявлялася в Гашекові ще змалку.

Пошуки фактів з дитинства письменника, пов’язаних з головним героєм роману, можна доручити школярам. Ярда (так ласкаво називали батьки свого первістка) ріс непосидючим хлопчиком. З нього, як з рогу достатку, сипались різноманітні витівки.

Навчаючись у гімназії, Ярослав закидав учителів каверзними запитаннями, але підкоряв їх прямотою та щирістю. Одного разу на уроці Закону Божого Ярда у слова гімну, що співали учні, вставив слова вуличних пісеньок. Він настільки захопився, що не помітив, як учитель підійшов до нього і став прислухатися. Недалекий, злий та жовчний учитель не любив Ярослава за його нескінченні витівки і вирішив помститися, спіймати Гашека на гарячому. Але не встиг — Ярослав миттю вискочив з класу і втік, одержавши зрештою трійку за поведінку. Проте, не всі його жарти закінчувалися щасливо.

У 1897 році в Празі було введене надзвичайне становище через загострення національних відносин австро-німецької та чеської буржуазії. Після однієї з демонстрацій, в якій брав участь і Ярослав, його заарештували. Під час обшуку в Ярди знайшли каміння. На запитання комісара поліції, навіщо йому це каміння, хлопець підкреслено ввічливо відповів, що це дуже цінні камені, які він купив для шкільної колекції мінералів. Поліцейський, звичайно, не повірив Гашеку і віддав наказ про розстріл без суду. На пропозицію тюремного наглядача написати щось рідним Гашек послав матері записку:

«Люба матінко! Завтра мене до обіду не чекайте, бо я буду розстріляний. Панові вчителю Гасперу скажіть, що у Гафнера во Вршовицях продається прекрасний аметист для його колекції, а отримані мною мінерали знаходяться в поліцейській управі. Коли до нас прийде мій товариш Войтішек Горнгоф, скажіть йому, що мене вели 24 кінних поліцейських. Коли відбуватимуться мої похорони, ще невідомо» (9, 13).

Зміст записки свідчить про те, що автором її міг бути тільки майбутній автор «Швейка». Комісар Олич, який займався справою 14-річного «злочинця», вирішив повірити, що каміння дійсно було призначене для колекції, і відпустив його. На жаль, гімназію після цього випадку довелося залишити.

У 1899 році Ярослав вступає до празького комерційного училища — «Торговельної академії». Навчається відмінно, проте комерційна діяльність його не приваблює. Гашек працював у магазині, в банку «Славія», але через власну пустотливість, вільнодумство ніде не залишався на довгий час.

Ярослав вирішив стати письменником. З 1903 року він живе тільки літературною працею. Він писав так багато, що мати кожен день відносила в редакції газет і журналів його оповідання. Більшість творів молодого письменника були переосмисленими та літературно обробленими розповідями діда (батька матері). У той час Гашек друкувався під різними псевдонімами, тому й сьогодні багато його оповідань не знайдені (9, 19).

Витівки продовжувалися. Працюючи в журналі «Світ тварин», Ярослав повідомляв читачам про життя неіснуючих тварин, досить правдоподібно змальовуючи їх. Якось в одному з номерів з'явилося повідомлення про муху з шістнадцятьма крилами. Вісьмома з них комаха користувалась у польоті. Інші вісім виступали в ролі віяла. Тільки після цієї «звістки» читачі зрозуміли, що їх довгий час розігрували (6,35). Жарт закінчився виходом з журналу (1911 р.). Деякий час Гашек працює в газеті «Чеське слово», друкуючи гуморески та фейлетони.

І ще один випадок з життя Гашека, що нагадує нам Швейка. Він стався з письменником на початку війни.

У празькому готелі «У Валшу» було заарештовано російського шпигуна. В його анкеті було записано: «Лев Миколайович Тургенєв. Народився 3 листопада 1885 р. в м. Києві, живе в Петрограді. Православний. Приватний службовець. Приїхав з Москви» (9, 52). Шпигуном виявився... Гашек! Комісар поліції спитав:

Послухайте, пане Гашек, коли ви залишите поліцію в спокої? Навіщо ви зробили цю дурницю?

Насмілюсь доповісти, пане комісаре, — м’яко сказав Гашек,— я вірний син своєї батьківщини і тому вирішив перевірити, чи достатньо пильна поліція його величності государя імператора.

Я звелю негайно арештувати вас!

Добре, пане комісаре, — відповів спокійно Гашек. — Посадіть мене до тюрми, а я зараз же напишу оповідання про те, як ви затримали російського шпигуна.

Комісар прогнав Гашека, а потім послав свого підлеглого умовити письменника не писати оповідання про глупоту чеської поліції (9, 53).

У лютому 1915 р. Гашек був зарахований рядовим першої резервної роти 91-го піхотного полка (до речі, у цій самій роті та полку служив Швейк). 30 червня 1915 р. рота була відправлена на російський фронт. 24 вересня 1915 р. Гашек здався у полон і перебував у таборі для військовополонених у селі Дарниця, що під Києвом. З червня 1916 р. знаходиться в Києві, працює писарем у штабі полку, потім друкується в чеських виданнях «Чехослован», «Революція», «Чеський солдат». У Києві була написана перша повість про Швейка.

Задум описати пригоди Швейка виник у письменника набагато раніше. Одного разу він прийшов додому пізно ввечері і радісно повідомив дружину Ярмілу про народження геніальної думки. Засинаючи за столом, Гашек написав на аркуші паперу кілька речень: «Ідіот у роті. Він сам відправився на медицинську комісію, побажавши довести, що може нести службу як нормальний солдат» (10, 47). Це трапилось приблизно в кінці 1910 — на початку 1911 року. З невеличкої записки згодом виникли п’ять оповідань про бравого солдата Швейка, повість «Бравий солдат Швейк у полоні» та роман-епопея «Пригоди бравого вояка Швейка».

Оскільки новели та повість стали початком роману Гашека і сам письменник під час написання повісті перебував у Києві, дослідники доводять, що і в романі можна простежити українську тему. Швейкові подвиги здійснюються у різних куточках Галичини: Самбірщині, Старосамбірщині, Бузьчині (3, 38). Швейк потрапляє у полон біля Фельштина (нині Скелівка Старосамбірського району). Гашек згадує про такі населені пункти, як Хирів, Ляшки Муровані (тепер Муроване) (4, 119), Львів, Унгвар (угорська назва Ужгорода), Кіш-Березний (українське село в Закарпатській області), село Ужок на кордоні Угорщини та Австрії, Мукачево та інші. Це місця дислокації 91-го Будейовицького піхотного полку, в якому служить Швейк. Таке багате використання топонімів надає твору реальності, емоційно насичує його зміст. Читач знаходиться у постійній напрузі, «мандруючи» разом зі Швейком.

Майже всі біографічні факти з життя письменника стають пригодами і заняттями головного героя. Швейк до війни служив у пана Кокошки в аптекарському магазині, займався торгівлею собаками, через підозру в симулюванні ревматизму опинився в домі божевільних; служить у денщиках у фельдкурата (священика). Усі ці відомості взяті Гашеком з власного життя. Він ще хлопчаком працював у пана Кокошки (це реальне ім’я). У лютому 1915 року письменник дійсно лежав у госпіталі, симулюючи ревматизм (8, 131). До війни Ярослав Гашек, одержавши патент на ім’я дружини, утворив «Кінологічний інститут» (1906), який був першим в історії світової торгівлі комбінатом. В інституті займалися дресурою собак, обміном, продажем, купівлею та зберіганням тварин. Невдовзі торгівельна фірма збанкрутувала. Пізніше Гашек напише гумореску «Як я торгував собаками» (1914). Торгівлю собаками він зробить також професією Швейка (10, 13).

Поліцейські отримали завдання «ближче познайомитися з Швейком на ґрунті його торгівлі собаками» і вивідати його політичні думки. Виклад суті «роботи» Швейка набуває прихованого іронічного авторського роздуму:

«Не знаю, чи ті пани, які після перевороту переглядали архіви поліції, розшифрували статті видатків таємного фонду державної поліції, де стояло: СБ. — 40 к., Ф. — 50 к., Л. — 80 к., але вони безумовно помилялися, гадаючи, що СБ, Ф, Л — ініціали якихось панів, котрі за 40, 50 і 80 крон про-давали чеський народ чорно-жовтому орлу.

«СБ» означає: сенбернар, «Ф» — фокстер’єр, «Л» — леонберг. Усіх тих собак Бретшнейдер приводив в управління поліції. Це були огидні потвори. Вони не мали нічогісінько спільного з чистокровними породами, за яких Швейк видав їх Бретшнейдерові. Сенбернар був покручем нечистокровного пуделя і дворняги, у фокстер'єра, великого, як різницький пес, з вухами такси, були викривлені ноги, немов він перехворів на рахіт. Леонберг своєю оброслою мордою нагадував болонку. В нього був обрубаний хвіст, зріст такси, а зад голий, як у павіана.

Потім купити собаку зайшов шпик Калоус. Він повернувся з переляканим страховищем, схожим на плямисту гієну, як у шотландської вівчарки, і в статтях таємного фонду з’явився новий запис: «Д. 90 крон».

Ця потвора мала зображувати дога.

Але й Калоусові не пощастило бодай щось вивідати у Швейка. У нього були ті ж самі успіхи, як і в Бретшнейдера. Найтонші політичні розмови Швейк переводив на тему про лікування собачої чуми у цуценят, а розставляння хитрих, підступних пасток кінчалося тіш, що Бретшнейдер забирав із собою від Швейка нового потворного покруча.

І це був кінець славного детектива Бретшнейдера. Коли в його квартирі набралося сім отаких страшні, він замкнувся з ними в задній кімнаті й доти не давав їм їсти, аж поки вони не зжерли його самого.

... У поліційному управлінні в його особисту карт- ку в рубриці «Підвищення по службі» вписали сповнені трагізму слова: «Зжертий власними собаками».

Отже, Гашек не тільки натякає на засіб Швейка існувати шляхом обдурювання неуків, але й показує, що Швейк не такий уже й дурний, яким виставляє себе. В дурнях опиняється поліція, детективи зовсім не такі проникливі, якими вони себе вважають.

Як не дивно, але й у божевільні письменник теж колись побував. Одного разу, йдучи через Карлов міст, він, замислившись, перегнувся через парапет і дивився на воду. Якийсь перехожий вирішив, що Гашек хоче покінчити з собою, і почав відтягувати його відтіля. Розлючений Гашек намагався повернутися на те місце, де стояв. У поліцейських, які прибігли на крики, склалося враження, що Гашек дійсно хоче кинутися в воду. Вони схопили письменника та відправили до божевільні. Ярослав Гашек на запитання лікарів про ім’я назвав себе святим Яном Непомуцьким (чеським святим), який жив уже 518 років і ніколи не народжувався, бо його виловили з річки (9, 47). Пізніше Гашек напише оповідання «Психіатрічна загадка» і використає частину сюжета в «Пригодах... Швейка».

Перебування Швейка в домі божевільних Гашек перетворив на справжній фарс:

«Описуючи пізніше своє перебування в божевільні, Швейк розсипався у похвалах:

Справді, не знаю, чого тим божевільним не до шмиги, що їх там тримають. Там же дозволяють качатися голяка по підлозі, вити, як шакал, казитись і кусати людей. Зробив би ти таке десь на вулиці, люди б дивом дивувалися, а в божевільні це як плюнути. Там така воля, про яку й соціалістам ніколи не снилося. Кожен може видати себе і за Господа Бога, і за Діву Марію, і за Папу Римського, і за короля англійського, і за найяснішого цісаря або за святого Вацлава...

Кожен міг там молоти язиком про все, що йому заманеться, немов у парламенті. ... Та що тут розводить: було там дуже добре, і ті кілька днів, які я пробув у божевільні, — найкращі хвилини мого життя».

Як бачимо, Швейк (а разом з ним, природно, і письменник) відкрито насміхається над політичними відносинами в країні. Персонажа врятовує статус ідіота. Насправді ж він тільки прикидається ідіотом, що дає змогу висловлювати свої думки без тривоги за власне життя.

Використання автобіографічних даних у романі підвищує його емоційну насиченість, робить твір яскравим і глибоко сатиричним. Тому вивчати роман, на нашу думку, слід у зіставленні з фактами життя і творчості Ярослава Гашека. Пошук епізодів з життя письменника, відтворених у романі, не буде для учнів складним, бо переказ Гашеком власних вражень у романі досить прозорий. Неважким виявиться і завдання визначити роль комізму у творі: вояк Швейк, являючись носієм народного гумору, протестує проти насильства і війни. Насміхаючись над урядом, Йозеф Швейк показує його недбалість, тупість. Комічні ситуації, що їх змальовує Ярослав Гашек, усе частіше на протязі роману переходять в іронію, сатиру, навіть фарс. Герої роману, стикаючись зі Швейком, відчувають найрізноманітніші почуття, часом протилежні. Здивування, непорозуміння, гнів, усмішка, злість, лють, несамовитість, реготання — далеко не повний перелік почуттів, що виникають під час спілкування з Швейком. У багатьох епізодах навіть важко розібратися, які саме емоції виникають у персонажів.

З’ясуванню особливостей емоційної насиченості роману допомагатимуть графічні ілюстрації, зроблені художниками А.Д. Базилевичем, Йозефом Ладою, І.М. Семеновим.

Найпершим художником-ілюстратором «Походжень Швейка» був чеський карикатурист Йозеф Лада. Письменник і художник познайомилися ще в 1907 році. Лада тоді був уже досить відомим, працював у гумористичних журналах. Швейк йому спочатку на сподобався. Художник очікував в обличчі Ярослава розгледіти риси сатирика: хижий ніс, тонкі губи та лукаві очі. Замість цього всього він побачив доброзичливу фізіономію. Йозеф Лада не міг повірити, що саме ця людина написала гуморески. Пізніше в «Хроніці мого життя» Лада напише про Гашека: «Це була чудна людина. Там, де він знаходився, завжди лунав сміх» (1, 12). І далі: «Варто було йому що-небудь сказати, тільки подати репліку, вона завжди з’являлася такою дотепною, оригінальною та меткою, що ...кожен мав би сказати про себе: «Еге, та ти, хлопче, не промах!» (4, 317).

Спільна праця друзів над образом Швейка починається лише після війни. У 1921 році Ярослав Гашек попросив художника .намалювати обкладинку для «Походжень Швейка», котрі мали виходити окремим виданням. Це була єдина ілюстрація до «Швейка», що її намальовано за життя письменника. Лада зобразив солдата, який розкурює люльку під кулями й шрапнелями. Обличчя його спокійне та добродушне. Вже після смерті письменника Йозеф Лада намалював 540 чорно-білих ілюстрацій (1924-1925 рр.) та 212 кольорових (1953-1954 pp.). Ладу з повним правом називають «другим батьком» Швейка. У численній кількості малюнків художник з точністю показав тих персонажів, яких змалював Гашек.

Ілюстрації цього графіка на перший погляд здаються статичними, але, перегортаючи сторінки ілюстрованого ним видання, можна помітити, що герої роману немов оживають: вони по-різному поводять себе, переживають різноманітні почуття, навіть вираз облич у них весь час змінюється. Так, головний герой то посміхається, то відчуває жах, то сумнівається, а то просто лукаво примружує очі.

Праця в гумористичних журналах, де кожен день треба було відкликатись на побутові явища, вплинула на творчу манеру Лади. Графічний стиль художника переноситься і на показ персонажів роману. Чітка, пружна й нерозривна лінія, місткість контурів, шаржування пропорцій фігур надають динамічності героям твору.

Художник добре знав, яке емоційне значення мають для книги кольорові ілюстрації. Але, малюючи рисунки для старших школярів та для дорослих, Лада намагається передати багатогранність людських характерів. Художник досить точно та гостро передає їхній психологічний стан через жести та міміку. Часто з цією метою він розвиває дію сцени в глибину площини листа. Головне в кожному малюнку — добродушний гумор. Карикатурист одночасно підсміюється над своїми героями і любить їх.

Ще одна особливість художньої манери Лади — якнайточніша передача в малюнку думок автора твору. Лада вважає, що художник, ілюструючи книгу, повинен підлаштуватися під стиль письменника. Якщо читач побачить на малюнку тих самих героїв, про яких прочитав, його цілісне сприйняття при роздивлянні ілюстрацій не порушиться, а, навпаки, стане глибшим. Мабуть, тому карикатурист довгий час не малював кольорових ілюстрацій до «Походжень Швейка». «Я усвідомлював, що не маю змоги змінити типи окремих героїв, по-перше, тому, що вони вже вжились, а також тому, що я був задоволений їхнім втіленням»,— пише художник.

Отже Лада залишився вірним своєму принципові: не можна міняти створений образ, до якого читачі вже звикли. Виконуючи кольорові ілюстрації до роману, Йозеф Лада намагався зберегти створених ним персонажів і навіть описав своє уявлення про них у статті «Як я ілюстрував Швейка» (1, 145-146).

Український художник А.Д. Базилевич відомий читачам більше з української літератури. До творів Ярослава Гашека він намалював цикл своєрідних гостросатиричних ілюстрацій. Зв’язок із карикатурою, який відчувається в його роботах, допомагає читачеві повніше розкрити нищівність Гашекової сатири (11, 124).

Ілюстрації А.Д. Базилевича досить цікаві та динамічні. Він строго дотримується пропорцій зображуваних персонажів. Для А.Д. Базилевича головним є рух, який доповнюється мімікою та жестами. Психологічний стан героя передається саме через його порухи та поставу. Абриси фігур чіткі,

контури пом'якшуються, як це не дивно, використанням контрасту білого та чорного (чорним кольором виконуються деталі малюнків). Персонажі, змальовані ілюстратором, нагадують ладівські, але якщо в Лади манера виконання малюнка плоскісна, об’ємність утворюється за рахунок широкого використання площини аркуша, то в українського художника відчуття тримірності простору створюють саме деталі малюнка, виконані чорним кольором.

Щодо передачі думок автора, А.Д. Базилевич намагається якнайточніше показати їх у графічному зображенні. Правда, в кожному малюнку проступає чисто українська риса, яка становить головну особливість робіт художника — хитруватість персонажів; проглядає й авторське лукавство. Разом з тим висока реалістичність ілюстрацій допомагає читачеві повніше сприйняти роман.

І.М. Семенов під час роботи над ілюструванням роману користувався як чорно-білим, так і кольоровим зображенням персонажів. Його ілюстрації наближаються до живописних. Малюнки І.М. Семенова відрізняються простотою, доступністю, викликають активну реакцію — сміх. Персонажі роману, змальовані художником, становлять собою гротескний та пустотливий світ. Ілюстратор помічає найпотішніші ситуації епопеї, інколи звертається до гіперболи у відображенні характерних рис того чи іншого героя.

Разом з тим малюнкам карикатуриста притаманна реалістичність. Художник прагне до вірогідності зображуваного через детальну промальовку. Одну й ту саму ілюстрацію можна дивитися багато разів, і кожен раз якась нова деталь, що була непоміченою, викликає то посмішку, то здивування, а то щирий сміх.

Праця в гумористичних та дитячих журналах наклала відбиток на творчу манеру І.М. Семенова: штрих його малюнка сильний та одночасно легкий, композиція ясна й чітка. Головне для І.М. Семенова — пози героїв, їхні порухи, міміка, але все це доповнюється деталями.

Питома особливість малюнків І.М. Семенова — їх багатофігурність. Кожна ілюстрація може бути самостійним гумористичним оповіданням. Навіть якщо на першому плані глядач бачить не більше двох персонажів, у глибині аркуша обов’язково знаходитимуться інші герої, або учасники комічної мізансцени, або просто спостерігачі. Інколи художник малює персонажів, які, здається, не мають ніякого відношення до дії, що відбувається на першому плані. Придивившись, можна помітити, що й ці фігури органічно пов’язані з головними: вони підкреслюють, відтіняють їхню особистість.

Отже, всіх трьох художників об'єднує прагнення до реалістичного зображення героїв роману, підкреслення думок письменника шляхом графічного зображення персонажів. Карикатурне відтворення, яке обрали художники задля показу персонажів, загострює сатиричну направленість роману, поглиблює його емоційну насиченість.

Література:

Гривнина А.С. Очерк о художнике // Лада И. Книга о художнике. - Л.: Искусство, 1971. - С. 5-36.
Ефимов Б. Школьникам о карикатуре и карикатуристах. Книга для учащихся. - М.: Просвещение, 1976. - 192 с.
Зварич В.З. Роман про «геніального ідіота». Своєрідність сатири Я. Гашека // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1997. - № 4. - С. 38-39.
Лозинський І. Ярослав Гашек в Україні. До 100-річчя від дня народження письменника // Жовтень. - 1983. - № 4. - С. 119-121.
Никольский С. К истории образа Швейка // Советское славяноведение. - 1988. - № 2. - С.47-57.
Пахомова Т.О. Ярослав Гашек (1883-1923) // Зарубіжна література XX століття (методичний посібник). - Запоріжжя, ЗДУ. - 1995. - С. 35-43.
Популярная художественная энциклопедия. В 2-х кн. Кн. 1. М., 1986. - 447 с.
Сиваченко Г. Ярослав Гашек в Україні. До 100-річчя від дня народження письменника //Дніпро. - 1983. - № 4. - С. 129-131.
Трофимкин И.И. Ярослав Гашек. Биография писателя. Пособие для учащихся. - Л., 1973. - 128 с.
Шубин Г. Ярослав Гашек (к 100-летию со дня рождения). - М.: Знание, серия «Литература». - 1982. - № 7. - 64 с.
Юхимець Г.М. Українське радянське мистецтво 1941-1969 років. - К.: Мистецтво, 1983. - 157 с.