Близька людина зникла безвісти: як упоратися з болем та невідомістю
Ми всі переживаємо через невизначеність майбутнього. Але з крайнім ступенем невідомості стикаються люди, чиї близькі зникли безвісти. Як допомогти собі, якщо ви опинилися у подібній ситуації?
Рідна людина не виходить на зв'язок, вам не говорять про її місцезнаходження, або повідомляють прямо, що вона зникла безвісти… Важко уявити страшнішу ситуацію для тих, чиї близькі зараз у «гарячих точках».
Що ми відчуваємо за таких обставин? Пронизливий біль і нестерпну тривогу, що змушує мозок перманентно крутити клубок з думок. Із цим неможливо змиритися. З одного боку, в душі жевріє надія на зустріч, а з іншого — не дають спокою думки про найстрашніше.
Тривога - вкрай важкий, гнітючий стан. Вона годує сама себе, і чим довше це відбувається, тим гірше наше самопочуття. Біль моментами виплескується у вигляді агресії та сліз, а може доходити до панічних атак та депресивного стану.
Як би не було важко, важливо підтримувати здатність приймати рішення та мислити тверезо — наскільки це можливо. Так необхідно робити задля збереження себе та свого майбутнього, турботи про дітей та про старше покоління.
Нервова система в нормі живе в режимі «напруга – розслаблення». Під дією гормонів стресу вона потрапляє у «червону зону», наче двигун, що працює на максимальних обертах. У такому стані мозок не може функціонувати, всі системи перебувають у стані SOS.
Що може допомогти у такому стані?
- Монотонна ручна праця
Знизити гормональний вплив можна спрямованими діями, що повторюються. Монотонна ручна праця - миття підлоги, прибирання пилу, розбирання шафи протягом 30 хвилин - перезавантажує нервову систему. Думки фокусуються на справі, їх кругообіг у голові заспокоюється, фізичне навантаження розганяє кров і знижує концентрацію гормонів стресу.
- Підтримка порядку
Із попередньої поради випливає ще одна — намагатися підтримувати порядок. І мова не тільки про будинок, а й про думки, їжу, режим дня і споживаний контент. Справа в тому, що така всеосяжна підтримка «чистоти» формує відчуття передбачуваності та безпеки.
Нескінченний скролінг соцмереж та оновлення стрічки новин створюють лише ілюзію контролю над постійно змінюваним інфополем. У свою чергу, реальні побутові дії, які приносять результат тут і зараз, повертають людині її силу, вказують на реальну зону впливу та переключають увагу з того, що лежить за її межами.
- Письмові практики
Клубок думок можна «дістати» з голови та розплутати за допомогою письмових практик. Для цього потрібно виписати, чого саме ви боїтеся і що робитимете, якщо раптом ваш страх виправдається. У такий спосіб думка набуде форми слова і з’явиться назовні — на аркуші паперу. Що важливо: у цьому процесі задіяно майже всі сенсорні системи: дотик, зір, слух.
Тривога, оформлена в слова, стає страхом, тобто вже конкретним завданням для мозку. Під час написання такого листа психологічний стан поступово полегшується, навіть якщо в процесі накочують хвилі емоцій. Загальне тривожне тло і концентрація гормонів стресу в крові знижуються. Мозок визнає, що ситуація справді небезпечна, але тільки в конкретних пунктах, душевний біль виходить назовні, в тілі може відчуватися слабкість.
За підсумками практики мозок переходить до вирішення завдань - пошуку відповіді на питання «Що робити, якщо ...» У такому стані виникають осяяння, інсайти та приховані варіанти подальших дій.
- Тілесний контакт
У важкі часи дуже важливим є тілесний контакт. Будьте поруч із близькими, намагайтеся триматися один за одного, обіймайтеся, дивіться один одному у вічі. Залишайте простір для виходу емоцій – плакати можна і потрібно.
- Підтримка оточуючих
Переживати важкі життєві події на самоті важко, тому не бійтеся розділяти біль з іншими. З почуттям самотності допоможуть впоратися соцмережі, групи допомоги, некомерційні та волонтерські організації, завдяки яким можна знайти однодумців. Крім того, цілодобово працюють гарячі лінії психологічної допомоги, де можна безкоштовно поговорити із фахівцями.
Головне – не закриватися. Адже соціальна підтримка дає відчуття опори, а взаємодопомога наповнює силами та допомагає сублімувати свій біль.
Переклала Ала Дубровська