Портрети Енді Воргола Мерілін Монро розкривають темну сторону шістдесятих
Авторка: Геррієт Флетчер, доцентка англійської мови та історії Ланкастерського університету.
«Якщо ви пам’ятаєте шістдесяті, вас там насправді не було». Цей відомий саркастичний вислів багато говорить про нашу романтизовану ностальгію за тим десятиліттям. Веселий гедонізм Вудстока та бітломанія можливо і закарбувалися в культурній пам’яті, але портрети Мерілін Монро Енді Воргола розкривають темну сторону бурхливих шістдесятих, яка перевертає нашу ностальгію з ніг на голову.
Очікується, що знаменитий портрет Мерілін Монро Воргола «Блакитна Мерілін», який має надійти на продаж в аукціонний дім «Крістіз» у травні, отримає рекордні ставки у розмірі 200 мільйонів доларів (153 мільйони фунтів стерлінгів), що зробить його найдорожчим витвором мистецтва ХХ століття, проданим на аукціоні. Майже через 60 років після їх створення портрети безталанної голлівудської зірки Воргола продовжують зачаровувати нас.
За словами Алекса Роттера, голови департаменту з мистецтва ХХ і ХХІ століть «Крістіз», Мерілін Воргола є «абсолютною вершиною американської поп-культури і перспективою американської мрії, що містить у собі водночас оптимізм, тендітність, славу та іконопис».
Голлівудські зірки були чудовим джерелом натхнення для руху поп-арту. Мотив Монро постійно повторювався не лише в творчості Воргола, а й у роботах його сучасників, включаючи картини «Мерілін Монро, I» Джеймса Розенквіста та «Уявіть, що вона зникла» та «Єдина блондинка у світі» Полін Боті.
Траур по Мерілін
Насправді, Мерілін Монро – це псевдонім, справжнє ім’я знаменитості – Норма Джин Мортенсон. Цей псевдонім акторці надала американська кінокомпанія «Двадцяте Століття Фокс». Монро стала однією з найвидатніших зірок в історії Голлівуду, прославившись своїми ролями в класичних фільмах, таких як «Джентльмени надають перевагу блондинкам» та «В джазі тільки дівчата». Вона уособлювала собою яскравий світ споживацтва та слави, який, на думку поп-художників, був символом американської культури 1950-х та 1960-х років.
Хоча твердження Роттера може бути певною мірою правильним, однак у витворів мистецтва з зображенням Мерілін також є зловісне підґрунтя, оскільки багато з них були створені протягом місяців після її несподіваної смерті в 1962 році.
На перший погляд, роботи можуть виглядати як віддання шани улюбленій іконі, але в цих полотнах криються теми смерті, розкладання та навіть насильства. Підтвердження цьому часто можна знайти в методах виробництва. Один з найвідоміших творів колекції, «Диптих Мерілін», використовує недоліки процесу шовкографії для створення ефекту портрету, що розкладається. «Застрелені Мерілін» Воргола складається з чотирьох полотен, прострелених у чоло однією кулею. Тому технологія створення робіт Воргола настільки ж важлива, як і сам витвір мистецтва.
Смерть і катастрофа
На перший погляд, поверхневий гламур Мерілін Воргола увічнює актрису як біляву сенсацію минулої епохи Голлівуду. Легко забути драму, яка стоїть за цим зображенням, але її особиста трагедія є частиною нашого постійного захоплення Мерілін Монро.
Її проблеми з психічним здоров’ям, бурхливе особисте життя та таємниця, пов’язана з її смертю, були добре задокументовані в незліченних біографіях, фільмах і телевізійних шоу, зокрема в документальному фільмі від Netflix «Загадка Мерілін Монро: Невідомі плівки» та в майбутньому біографічному фільмі «Блондинка». Вона уособлює всім знайому повість про трагічну ікону, приречену постійно повторюватися – це Воргол дуже добре зрозумів, переживши замах, скоєний Валері Соланас у 1968 році.
Ключова роль смерті у портретах Мерілін, створених Ворголом, пов’язана не лише з горем, вона також є відображенням ширшого культурного ландшафту. 60-ті роки були надзвичайно темним періодом в американській історії ХХ століття. Короткий погляд на контекст, у якому Воргол створював ці образи, показує, що це десятиліття потерпало від цілої низки травматичних подій.
Журнал Life опублікував фотографії, на яких відображені жахи війни у В’єтнамі. Телевізійні передачі викрили шокуючу жорстокість поліції під час маршів за громадянські права. Америку сколихнули вбивства Джона Кеннеді, Роберта Кеннеді та Мартіна Лютера Кінга-молодшого. Кадри смерті Джона Кеннеді, зняті випадковим перехожим Авраамом Запрудером, неодноразово транслювали по телебаченню. Знамениті голлівудські зірки помирали молодими і за трагічних обставин, від Мерілін Монро та Джуді Ґарленд до Джейн Менсфілд та Шерон Тейт.
Цей образ 1960-х повторює постмодерністський теоретик Фредрік Джеймсон, який описує це десятиліття як «віртуальний кошмар» та «історичну і контркультурну психоделічну кризу». Такі зірки, як Монро, були не такими бездоганними, як можуть здаватися на портретах Воргола, а «сумнозвісними випадками вигорання та самознищення».
Воргол розумів це як ніхто інший. Його серія робіт «Смерть і катастрофа» досліджує явище смерті в Америці та стверджує, що 1960-ті роки були часом тривоги, терору та кризи. Серія складається з величезної колекції трафаретних зображень реальних катастроф, включаючи автомобільні аварії, самогубства та страти, взяті з газет і поліцейських архівів. Смерті відомих людей також є центральною темою серії, зокрема портрети Мерілін Монро, Елізабет Тейлор та Джекі Кеннеді – всі вони пов’язані зі значними смертями або передсмертними переживаннями.
«Смерть і катастрофа» з’явилась в 1962 році, коли співавтор Воргола Генрі Гельдзалер запропонував художнику припинити працювати над «ствердженням життя» і натомість досліджувати темну сторону американської культури: «Можливо, в Америці не завжди все так казково. Настав час смерті. Це те, що відбувається насправді».
Він передав Ворголу копію газети New York Daily News, яка стала поштовхом для створення першої картини-катастрофи «129 загиблих в авіакатастрофі!».
Нещодавній ажіотаж навколо аукціону портрета Мерілін розповідає так само багато про наш час, як і про нашу ностальгію за 1960-ми роками. Ми вважаємо за краще пам’ятати це десятиліття у всіх його чудових яскравих барвах, але розкриття його темних моментів дає можливість переглянути наше ставлення до нього. Можливо, Мерілін Воргола – це не просто символ свінгуючих шістдесятих, а артефакт тих часів, не менш бурхливих і непевних, ніж наш.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Andy Warhol’s Marilyn Monroe portraits expose the darker side of the 60s» в журналі The Conversation 14 квітня 2022 р.
Переклала Дар’я Савенкова.