Прогулянка – це стан душі, вона може багато розказати про те, де ви знаходитесь
Автор: Алед Марк Сінглтон, науковий співробітник з географії Університету Суонсі.
Протягом карантину в 2020 році уряди по всьому світу заохочували людей здійснювати короткі прогулянки у своїх районах. Ще до появи COVID-19, на тлі оновлення центрів міст, турботи про екологію та здоров’я населення, майже скрізь пропагували пішу ходьбу як форму активного пересування, що замінила б поїздки на автомобілі.
Потреба відновлення прогулянок у містах назріла вже давно. Наші перші кроки, можливо, все ще цінуються. Але після того, як збільшилося використання автомобілів у 1950-х роках люди в Європі та Північній Америці почали дедалі менше ходити пішки.
Транспортна статистика Великої Британії свідчить про щорічне збільшення проїзду пасажирських транспортних засобів (від використання автомобілів і таксі) приблизно на 4,8 мільярда миль за чотири десятиліття до 1990 року. В останнє десятиліття 20-го століття це зростання сповільнилося. Але донедавна наше колективне використання автотранспорту продовжувало зростати.
Пандемія змінила ситуацію. Пробіг пасажирського автотранспорту скоротився більш ніж на 68 мільярдів миль. А опитування показують, що 38% людей, які почали займатися прогулянками, прагнуть не зупинятись на досягнутому. Моє дослідження показує, що ходьба – це більше, ніж просто фізична активність: вона пов’язує вас із місцем, де ви знаходитесь, та підсилює ваші спогади.
Як прогулянки пов’язують вас із вашим містом
У 2000-х роках у рамках проекту «Географія порятунку» географи Пол Еванс та Філ Джонс організували групові прогулянки в районі Істсайд Бірмінгема, третього за величиною міста Великої Британії. Ідея полягала в тому, щоб «відновити» спогади місцевих жителів про район до того, як він буде перебудований. Вони провели колишніх мешканців вулицями, які вони знали в дитинстві, до того, як ці центральні квартали були знесені в 1950-х і 1960-х роках, і вони переїхали до передмістя – внаслідок чого автомобіль став єдиним засобом пересування.
Аналогічно, у своїй докторській дисертації я використав піші прогулянки, щоб зрозуміти, як у 1960-х та 1970-х роках розширювався район міста Карлеон на півдні Вельсу. Я провів безліч інтерв’ю віч-на-віч з людьми, під час яких ми не сиділи в приміщенні, а прогулювалися добре знайомими їм вулицями. Це стало способом досліджувати, як простір служить поштовхом до спогадів і рівнів несвідомого, які інакше можуть не проявлятися.
Люди показували мені вулиці, де вони жили в певні моменти свого життя. Один чоловік повів мене тим маршрутом, яким ходив до школи в 1970-х роках, будучи підлітком. Проходячи повз деякі магазини, він розповідав про те, як ходив пішки за головкою сиру або шматочками бекону для своєї матері. Він повідав мені, як з часом змінювалися покупки його родини. Після придбання морозильної камери наприкінці 1970-х років вони почали їздити до супермаркету за місто.
Я зустрів іншу сім’ю, яка мешкала на одній вулиці протягом трьох поколінь. Дідусеві було за 70, його донька була середніх років, а внучці було 11 років. Його донька розповіла, що вулиці, які вона знала в дитинстві у 1980-х роках, тепер стали набагато жвавішими та небезпечнішими через машини. Тому вона описала світ своєї дочки як «обмежений».
Дослідження показує, що прогулянки по тим вулицям, які ви знали раніше, можуть викликати спогади, про які ви, можливо, і не згадали б. Джерело: Стівен Бріджер, Shutterstock.
Як прогулянки будять спогади
Прогулянки змінюють спосіб того, як ми розказуємо наші життєві історії. Прогулянки вулицею, якою ми одного разу йшли – часто відкривають нові можливості: нам стає не так важко згадати конкретні дати. Ми знаходимо певну свободу, щоб заглибитися в наші спогади.
Це перегукується з нерепрезентативними теоріями, які відстоював географ Найджел Тріфт. Загалом цей підхід підкреслює, як фізичне перебування в певному місці може допомогти нам повернути почуття або знання, які знаходяться глибоко в підсвідомості.
У своєму дослідженні із спільнотами мігрантів у Великій Британії, соціолог Меггі О’Ніл використала прогулянки і театр з участю глядачів, як те, що вона називає біографічними методами для дослідження ідей кордонів, ризику та приналежності.
Так само, я співпрацював у двох публічних групових прогулянках з танцівницею Марегою Палсер. Я намітив маршрути, які з’єднували такі об’єкти, як будинки, магазини, школи, жваві дороги, шляхи та зелені зони. І Палсер перетворила матеріал, який я зібрав з моїх інтерв’ю під час прогулянки, в короткі фрагменти вуличного театру, якими ми поділилися як колектив.
Інтерпретації Палсер були навмисне обеззброюючими та грайливими, і вони викликали неочікувані відповіді. В одному випадку вона використала іграшкові машинки, щоб згадати автокатастрофу з кінця 1960-х.
Одна людина згадала, як родич у 1960-х роках випадково проткнув газову трубу (дуже нова технологія на той час) на кухні їх муніципального будинку. Хоча розповідь спочатку здавалась неважливою, ми виявили, що інцидент стався напередодні Різдва і що місцева влада негайно приїхала, щоб вирішити цю проблему.
Думки поринули до тих часів, коли технології, які зараз є звичними, тільки з’являлися. Ще більше учасників вирішили поділитися своїми життєвими історіями з середини 1950-х до середини 1970-х. Вони розповіли про те, як у заміських житлових комплексах з’явилося центральне опалення, а також про те, як супермаркети запропонували більший вибір.
Як і в проекті Еванса та Джонса «Географія порятунку», я виявив, що через досвід і відчуття цих географічних місцевостей, люди змогли під’єднатися до своїх спогадів. Прогулянка, як одна людина середнього віку сказала мені, «повертає вас самих назад, у подорож, до місць, де ви жили». Вони говорили про «міцні зв’язки» цих місць, про повернення в дитинство і роздуми про людей, які все життя прожили в одному місці.
Прогулянка – це про уповільнення темпу життя та роздуми про тутешнє. Це дозволяє спілкуватися. Це розвиває емпатію. Більш ніж проста фізична активність, це спосіб мислення і стан душі. Від онлайн ресурсів для складання маршруту прогулянок і застосунків для їх відслідковування до онлайн спільнот людей, які прогулюються, що охоплюють кожну вулицю свого міста, кожного пішохода, є багато ідей і для вас, щоб також почати прогулюватися.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Walking is a state of mind – it can teach you so much about where you are» в журналі The Conversation 13 травня 2022 р.
Переклали Ліана Верещака та Маргарита Клименко.
