Що відбувається у темряві. Анна Шимчук. Що ховається у темряві
З самого дитинства я боюся темряви. Хтось скаже, що це безглуздо. Хтось, що розуміє. А хтось просто промовчить, тому що знає так само як і я, що насправді відбувається в ній.
В темряві ти залишаєшся сам на сам зі своїми страхами, тарганами, звичками, думками. Але найстрашніше – спогадами.
Так, я боюся темряви, тому що там ховаються мої спогади. Ті самі, які я все життя намагаюся забути. Які не дають мені спокійно жити, кожного разу нагадуючи про себе. Як закрити ці двері? Як прийняти їх та жити далі, коли ти на стільки їх боїшся, що думаєш про них щоразу, як тільки залишаєшся наодинці.
Тоді, получается, що весь час я живу в темряві? Весь час з тим, що дуже хочу забути, але саме через це і не можу цього зробити?
Коли опиняєшся в темряві, не думаєш ні про що і саме через це починаєш згадувати минуле.
Воно у кожного своє. В когось приємне, в когось не дуже. Але у всіх є ті самі спогади, які б вони ніколи не хотіли повторити, не хотіли б про них згадувати. Це те, чого ми боємося. Я не боюся темряви, але боюся того, що в ній відбувається. Я не хочу згадувати, але ці кадри продовжують виникати перед очима, мучиючи де б я не був. Іноді це доводить на стільки, що хочеться кричати від особистої нікчемності. Невже це так складно – прийняти та забути, просто жити з цим, ніколи не згадуючи.
Я не розповідаю про свої спогади. Я боюся говорити про них вголос. Але вони завжди зі мною, весь час переслідують мене та нагадують про себе. О, так, їм подобається мене мучати, вони посміхаються своєю огидною, мирзенною посмішкою, говорячи мені тим самим, що я слабак, боягуз, який не може взяти життя в свої руки. Але що я можу зробити, якщо намагаючись з цим впоратись, весь час повертаюсь до тієї точки з якої почав? Можливо я й справді боягуз, і що далі, прийняти себе таким чи продовжувати боротися? Якщо я здамся, так і залишусь тіню своїх страхів, але якщо продовжу намагатися позбутися їх, що буде тоді, чи досягну я щастя? Однозначно так. Адже життя – боротьба? Тоді я буду боротися, до тих пір, поки моє серце буде битися, поки світлі спогади будуть наповнювати моє існування. Ні, життя. Моє життя, яке я буду виборювати від темряви кожного прожитого дня, стільки, скільки потрібно, поки не стану тим, ким хочу бути – вільним від страхів, впевнений у завтрашньому дні, щасливим та собою.
- Поки не стану собою.
То що ж ховається в темряві?
– Наші істинні страхи. І дуже шкода, що інколи, увімкнувши світло, ми все одно залишаємося в темряві. Тому що вона живе всередині нас.