Що робить ненависть унікальною емоцією і чому це важливо знати
Автор: Кристіан Мартинес, аспірант катедри експериментальної та прикладної психології Амстердамського вільного університету.
Уявіть чесного працівника Джона, колега якого є ксенофобом та кривдником жінок. Від самого початку Джону не сподобалися його недоречні жарти. Нещодавно горе-товариш обізвав його «занадто м’яким» після того, як Джон відмовився вкрасти на підприємстві заради наживи. Хоча він напевно ніколи відкрито не зізнавався у ненависті до когось, але потай Джон визнавав: «Цей хлопець уособлює найгірше в нашому суспільстві. Сподіваюсь, що його спідкає лихо і він покине нас. Ненавиджу його».
Чим ненависть, яку відчуває Джон до колеги, відрізняється від неприязні та презирства? Люди нерідко стверджують, що «ненавидять» різні буденні речі, зокрема драми, затори, математику, броколі, понеділки. Але вони неохоче говорять про ненависть до інших людей, особливо до конкретних осіб чи певних груп. Адже про це зазвичай відкрито не заявляють. Говорити про ненависть не просто. Прикладаючи зусилля, щоб зрозуміти такі суспільні явища, як упередженість, тероризм чи геноцид, люди розглядають ненависть як першопричину.
Наразі науковці не мають єдиної думки про природу ненависти. Ненависть загалом описують як емоцію, ставлення або почуття. Деякі вчені вважають, що ненависть – це пік гніву чи неприязні. Інші описують її як поєднання гніву, презирства та відрази. Але є і такі, що вирізняють ненависть як окреме й унікальне почуття. Теорії також розходяться в описі походження, причин, функцій ненависти та її впливу на поведінку. І все ж таки люди впевнено говорять про мову ненависти, злочини на ґрунті ненависти та кампанії проти ненависти.
Що нам точно відомо, так це те, що ненависть сильна та тривала емоція. Здається, що вона виникає, коли хтось нам погрожує або є невиправно поганим. Розгляньмо для прикладу геноцид в Руанді в 1994 році, коли народність хуту вбивала співгромадян тутсі. Хуту ненавиділи тутсі, вважаючи їх уособленням зла та вартими знищення. Від зародження до втілення ненависти ку-клукс-клану та інших екстремістських груп часто проходили десятиліття або й довше. Вона виходила за межі поколінь й іноді дрімала, доки не з’являвся новий привід. Також нам відомо про ненависть до близьких людей, зокрема членів сім’ї, друзів чи романтичних партнерів.
А втім, бракує емпіричних досліджень, спрямованих на вивчення особливостей прояву ненависти, частково через те, що такі розвідки досить складні з методологічної точки зору, а комітети з дослідницької етики не схвалюють ідею пробудження почуття ненависти у піддослідних. Тож нещодавно я взявся проаналізувати, як почуття ненависти відрізняється від неприязні, гніву, презирства та відрази, здійснивши низку досліджень спільно з Яном-Вілемом ван Проєном та Полом ван Ланґе з Амстердамського вільного університету. Ми запропонували учасникам у США анонімно поділитись власним досвідом щодо прояву кожної з цих негативних емоцій до окремої людини або групи людей. Вони оцінювали інтенсивність та тривалість кожного переживання, рівень загрози, що виникала для них, та інші аспекти досвіду. Більшість опитаних, за умови анонімности, відверто описували осіб до яких відчували ненависть, при цьому часто з катарсичним рівнем подробиць, що свідчить про те, що це почуття зустрічається в житті кожного з нас значно частіше, аніж можна уявити.
Ключовим результатом опитування є те, що за різними показниками ненависть найбільше відрізняється від неприязні та гніву, дещо менше – від презирства і найменше – від огиди. Скажімо, порівнюючи з неприязню, гнівом чи презирством (але не з відразою), учасники вище оцінили інтенсивність почуття ненависти. А в порівнянні з неприязню або гнівом до конкретних осіб, учасники оцінили переживання ненависти як більш стійкі, сприймали ненависних людей як більшу загрозу для суспільства та були більш схильні протистояти, завдавати їм шкоди чи ображати. Опитані розглядали ненависних людей як небезпечніших особисто для себе, ніж тих, до кого відчували інші негативні емоції. Ці результати свідчать про те, що ненависть є окремим почуттям, але водночас має спільні риси з іншими емоціями, зокрема, з презирством та відразою.
Як зрозуміти різницю між ненавистю та іншими негативними почуттями? Відповідь може частково полягати в причинах, через які кожна емоція розвинулася, та в тому, як люди сприймають об’єкти, на які спрямовані ці емоції. Уважається, що негативні емоції еволюціонували як цілеспрямовані механізми, які допомагають людям налаштувати свої фізіологічні, коґнітивні та поведінкові системи на боротьбу з різними загрозами. Неприязнь – це досить широкий негативний афективний стан, який визначає вподобання людей. Коли людям хтось не подобається, це не означає, що вони неодмінно хочуть заподіяти шкоду цій людині. Натомість, вони просто уникають можливости бути поряд з такою особою. Хоча ненависть теж є негативним афективним станом, вона означає, що хтось справді хоче, щоб інша людина взагалі перестала існувати в його житті (як у випадку з Джоном, який бажає, щоб його колега зник), і навіть може вжити заходів для того, щоб це відбулося.
Порівнюючи ненависть із гнівом, презирством і відразою, ми бачимо, що відмінності між ними мають дещо більше нюансів. Люди зляться, коли інші поводяться погано, і гнів спрямований на те, щоб у короткостроковій перспективі змінити поведінку людини, яка погано поводиться. До прикладу, коли хтось палить в місці для некурців, люди навколо можуть розгніватися, і їхній відкритий прояв гніву (шляхом прямих зауважень чи мовою тіла) може спонукати курця загасити сигарету або піти геть. Однак, на відміну від гніву, ненависть вочевидь спрямована не на поведінку особи як таку, а на саму особу (тобто на те, ким вона є чи що являє собою). Тож мета ненависти полягає не в тому, щоб змінити поведінку людини, а в тому, щоб позбутися самої людини, ґрунтуючись на уявленні про те, що вона є по суті поганою та незмінною. Це, імовірно, одна з причин, чому люди схильні відчувати ненависть значно довше, аніж гнів, котрий часто розвіюється доволі швидко, як тільки припиняється небажана поведінка.
Так само, як і ненависть, презирство й відраза зосереджені на ставленні до окремої людини чи групи. Презирство означає зверхньо дивитися на інших або вважати їх нижчими, і його метою є принизити та виключити їх. Відраза з’являється, коли люди оцінюють інших як аморальних або небажаних, а її мета полягає в тому, щоб уникнути або дистанціюватися від них. Однак коли люди відчувають ненависть, її об’єкти сприймаються не просто як неповноцінні, аморальні або небажані, хоча саме так їх і можуть сприймати. Є щось інше, щось всередині, що спонукає до такої сильної реакції, що хочеться усунути їх фізично чи символічно, наприклад, шляхом видалення символів групи у випадку міжгрупової ненависти, а не просто виключити або уникнути їх.
Тож чому люди так побоюються тих, кого ненавидять? У низці досліджень, які зараз проходять рецензування, ми перевірили, що викликає сильнішу ненависть – загрози для ресурсів і цілей людей чи загрози для їх цінностей і світогляду. Ми виявили, що учасники висловлювали значно більше ненависти до людей, які підтримують протилежні їм погляди на такі питання, як аборти, леґалізація наркотиків або одностатеві шлюби, ніж до людей, які перешкоджали досягненню їхніх цілей та позбавляли їх можливости здобути винагороду. Це може свідчити про те, що принаймні частина того, що викликає особливу відразу людей до їхніх об’єктів ненависти, – це уявлення про те, що ці особи або групи підтримують ідеї протилежні тому, що вони вважають справедливим, шляхетним і правильним, або через розбіжності в уявленні про хороше життя чи хороше суспільство.
Ці переконання є невід’ємною частиною ідентичности людей, що додає ще один загрозливий інґредієнт. Людям можуть не подобатися певні сторони іншої особи, або вони можуть злитися на їхню поведінку, але ненависть, здається, пов’язана з фундаментальними і непримиримими розбіжностями в основних моральних переконаннях. Хоча ці розбіжності також можуть бути присутні до певної міри, коли люди відчувають емоції презирства та огиди, що допомагає пояснити їхню близькість до ненависти, проте відчуваючи ненависть, люди можуть сприймати ці моральні відмінності як особисті загрози з огляду на важливість людських цінностей і переконань для їх уявлення про те, ким вони є. Це може підсилити емоції і підштовхнути людей до нападу, а не до уникнення ненависних їм осіб.
Для того, щоб правильно визначити ненависть і реагувати на неї, важливо розуміти, що таке ненависть і яка її динаміка. Наприклад, політичні ідеології, які маніпулюють загрозами ідентичности або нібито зловісним характером певних груп, можуть викликати набагато більше, ніж гнів серед послідовників, сіючи насіння довгострокової агресії та сприяючи соціальному розколу. Політики, які усвідомлюють це, повинні докладати більше зусиль для боротьби з поширенням наративів, що провокують ненависть, і підвищувати обізнаність громадян. Чіткіше осмислення ненависти також може, в свою чергу, сприяти кращому розумінню суміжних понять, таких як мова ненависти чи злочини на ґрунті ненависти, надаючи інструменти для правових дій або ініціатив проти ненависти. Залишається ще багато невідомого про цю сильну негативну емоцію, тому ми продовжуємо вивчати, що насправді означає відчувати ненависть.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «What makes hate a unique emotion – and why that matters» в журналі Psyche 11 травня 2022 року.
Переклав Олександр Тесленко
