Погляди Павла Грабовського на народну освіту

В.О. Власенко

 Все своє коротке страдницьке життя поет-революціонер віддав народові, його національно-визвольній боротьбі. Перебування на засланні, в тюрмах, знайомство з політичними засланцями — зняли полуду з очей активного народника.


 Система педагогічних доглядів Павла Грабовського тісно переплітається з його суспільно-політичними переконаннями. На жаль, це найменше висвітлено в літературі, хоч і заслуговує на увагу.

 Вихований на передових революційно-демократичних традиціях, Л. Грабовський все своє життя і творчість присвятив обездоленому народові-трудівнику, з високим натхненням оспівав революційний подвиг, сміливо закликав до боротьби проти «хижих порядків». Художній доробок поета приваблює своєю високою ідейністю, цілеспрямованістю, ясністю мети, революційною тенденційністю.

 Поет-громадянин прагнув своєю діяльністю допомогти пригнобленому народу, вказати йому шлях до світлої мети. Серед інших питань, які стояли на черзі в національно-визвольній боротьбі, чільне місце займало виховання нової людини, людини-борця.

 Просвітительство революційних демократів носило яскраво виражений революційний характер, оскільки в народних масах вони бачили силу, яка «скине владу катів-бузувірів». Будучи послідовними захисниками інтересів народних мас, революційні діячі вели боротьбу за поширення передової демократичної науки, культури, мистецтва, всіма засобами впливали на їх розвиток.

 У багатьох своїх поезіях («Поетам-українцям», «Наша слава», «До школи», «Вставайте, вкраїнці!», «Справжні герої») П. Грабовський закликає «дбать про шлях освіти», яка, за його словами, «розвіє пітьму забобонів, впотужить голови умом». Він вбачав у науці, освіті, літературі один з основних важелів, за допомогою якого можна підняти народ на боротьбу проти самодержавства. Грабовський, як і його однодумці, вбачав у реалістичній літературі могутнє джерело, через яке можна було в умовах реакції впливати на народні маси, «проводячи — через перепони й рогатки цензури — ідею селянської революції, ідею боротьби мас за повалення всіх старих властей».

 Поряд з високохудожніми поетичними творами, Грабовський неодноразово звертався до публіцистики, щоб поставити найрізноманітніші питання літературного, громадського та політичного життя тогочасної України. Значну увагу в своїх публіцистичних працях, як і в поезії, він приділяє народній освіті, вихованню молоді, розвитку культури та науки. Грабовський виступав за те, щоб дати свободу слову, думці, розуму, скутим самодержавно-поміщицьким ладом, хоч і усвідомлював, що це може здійснитися лише тоді, коли буде знищений гніт, насильство, поліцейський режим. З цього погляду певний інтерес становлять такі його статті, як «О развитии школьного образования в Ахтырском уезде, Харьковской губернии», «Невідомі творці», «Дещо про освіту на Україні», а також значна частина його листів.

 Згадуючи своє дитинство, в листі до Б. Грінченка від 8 вересня 1901 року П. Грабовський різко критикував початкову школу 70-х років як таку, що не давала справжньої освіти, бо там «вчив дякон і вчив погано», а в бурсі, за його словами, «вчитель-піп відбивав усяку охоту вчитись... Крім мертвої науки, бурса нічого мені не дала». Та навіть і в таку школу народні маси майже не мали доступу. Яскраві факти стану тодішньої освіти наводить Грабовський у статті «О развитии школьного образования в Ахтырском уезде...» На основі вивчення документальних матеріалів, статистичних звітів, губернських журналів поет викривав реакційну політику царизму в галузі освіти. Говорячи про те, що народ у своїй Оільшості розуміє необхідність учити дітей грамоти, Грабовський підкреслює, що не владі, а трудящим на­лежить «ініціатива відкриття всіх існуючих у повіті шкіл».

 На той час школи знаходились у жалюгідних умовах і утримувалися за рахунок сільських громад. Через відсутність контролю і допомоги з боку держави досить часто школи ставали скоріше «джерелом всякого роду заразних хвороб, ніж розсадником народної освіти». Діти здебільшого навчалися в сирих, темних, зовсім не пристосованих під школу приміщеннях. Тогочасні звіти, як зазначає автор, малюють «дійсно страхітливу картину стану шкільних помешкань». В іншому місці він підкреслює, що «справа шкільництва поставлена в найгірші умови і дійшла до останнього упадку». За свідченням тогочасної статистики, навіть в центральних областях України одна школа припадала більше ніж на 20 тисяч населення («Дещо про освіту на Україні») .

 Значний пізнавальний інтерес становлять наведені Грабовським: відомості про кількість шкіл і учнів у них. В усьому Ахтирському повіті на кінець 70-х років було всього 23 початкових школи, в яких навчалося 1497 учнів, з них дівчаток 234, причому тих, хто мав пільги: за навчання, було лише 70, тобто менше 5 процентів від загальної кількості. В усіх школах повіту працювало 49 учителів, з них 21 закінчив духовну семінарію (законовчителі). Крім священиків, з середньою освітою було 4 вчителі. Характерно, що за соціальним походженням лише 5 чоловік було вихідців з селян.

 Ще більш сумну картину малює Грабовський, коли переходить до характеристики матеріального становища вчителів, а особливо учительок — «цих безвісних страдниць-трудівниць, тихо роблячих в глухомані свою велику справу». Мізерна плата, та й вона в більшості мала випадковий характер і залежала від свавілля старости чи писаря, змушувала вчительок брати сторонню роботу, щоб заробити на шматок хліба. Заробіток учителів був настільки мізерним, що, як згадує інший сучасник поета — вчитель за фахом — І. Нечуй-Левицький, «вчителі просто голодували».

 Безвідрадне становище трудової інтелігенції і особливо сільських вчительок показано і в статті «Дещо в справах жіночих типів» (1894 р.). Підносячи їх самовіддану працю, поет пише про ту наругу, якої зазнавали сільські вчительки від шкільних інспекторів, волосного начальства, писарів, багатіїв, попів.

 Доля народного вчителя завжди хвилювала Грабовського. З високим натхненням поет змалював образ молодої сільської вчительки у вірші «Трудівниця». Для нього трудівниця-вчителька— справжній захисник інтересів трудового народу. Вона «рук і на час не складала,, щиро кохала діток», допомагала знедоленому мужикові:

В непогідь, стужу злиденну (Певно, сама сирота!) 

Зайде в хатину нужденну, 

Словом усіх повіта. 

Дасть, коли треба, поради, 

Викладе все до пуття... 

 Поет показує, як селяни душевно цінували працю вчительки, що для дітей була «ненькою», «променем» у похмурому, безрадісному житті. У цьому вірші, як і в багатьох інших, поет підносить ідею самовідданого служіння народові.

 Надзвичайно високо ставив Грабовський професію педагога, розуміючи його велике покликання у вихованні молодого покоління, якого «не подужають враги». Праця вчителя, писав він у статті «Дещо в справі жіночих типів», є «найпершим істинним подвигом, геройством не на мить, годину, день, навіть рік, а ціле життя».

 З особливою теплотою і щирістю оспівав Грабовський страдницьке життя-подвиг своєї товаришки по засланню, вчительки-революціонерки Надії Костянтинівни Сигиди. Несхибна у своїх революційних переконаннях, Сигида, коли життя політичних засланців стало нестерпним, пішла на останній крок. Вона домоглася побачення з комендантом тюрми містечка Карі (Забайкалля) і в присутності його підлеглих і наглядачів дала йому ляпаса — випадок нечувано сміливий! Він коштував Надії Костянтинівні життя: її закатували. В знак солідарності з Сигидою три її товаришки по тюрмі отруїлися. Ці трагічні події викликали широкий відголос серед передової громадськості не лише Росії, але й усього світу.

 Світле почуття любові і пошани до Надії Сигиди Грабовський проніс через усе життя, присвятивши їй перший збірник своїх поезій «Пролісок» і багато поетичних творів («Посвята», «До Н. К. С», «З в’язниці», «На пам’ять», «До сестри»).

 До речі, образ учителя, захисника народу, вихователя молодого покоління, неодноразово ставав предметом художнього втілення у творах і інших прогресивних письменників. Вони бачили в ньому носія кращих рис передової людини, збуджувача свідомості широких кіл трудящих, без якої годі було думати про розгортання революційної боротьби. Питання освіти народних мас на рідній мові хвилювали геніального Шевченка, письменників А. Свидницького, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, видатних революційних демократів І. Франка, Панаса Мирного, Лесю Українку та багатьох інших.

 П. Грабовський не обмежувався, так би мовити, лише зовнішньою стороною питань освіти, його хвилювали сама суть навчання, зміст і спрямування, методи, ідейна основа виховання молодого покоління. У статті «Дещо про освіту на Україні» (1897 р.) він різко критикує церковно-парафіальну школу, в якій не вчили дітей «нічому путньому, крім дикої нетерпучості та мракобісся». Тогочасна школа залишалася «мертвим явищем на тлі народного життя». Поет викриває бездіяльність земських управ, які займалися лише «особистим наглядом» за вчителями.

 Школу і освіту Грабовський розглядав з демократичних позицій, хотів бачити в них джерело знань без релігійного туману. «Школа мусить бути чинником просвіти, а не паморочення, — зазначав він у згаданій статті, — служити народові, а не одному станові, чи навіть касті...»

 Багато цікавих педагогічних думок знаходимо і в листах поета до Б. Грінченка. Так, у листі від 31 серпня 1900 року Грабовський зазначає, що в класовому суспільстві наука має класовий характер.

 Спираючись на передову суспільно-політичну думку, Грабовський постійно закликав інтелігенцію, особливо молодь, спрямовувати розвиток навчання і систему виховання в демократичне русло. В одному з листів до Б. Грінченка він наголошує, що вся діяльність інтелігенції мусить підкорятися національно-визвольній боротьбі, скеровуватися на захист «найдошкульніших інтересів мас», полемізує з народницькою по своїй суті, українофільською за змістом доктриною Б. Грінченка: «Ви скажете — просвічувати масу, а я спитаю, в якому напрямку, як і кому; ви скажете — письменство і просвіта на рідній мові, я знов: про що ми будемо писати, які ідеали ширити?»

 В листі до В. Лукича від 10 серпня 1893 р. Грабовський, торкаючись питання про місце інтелігенції в суспільному житті, пише, що вона «не тільки сама повинна стояти врівень з найвищими думками віку, але й зробити ті думки по спромозі власністю народу, розвиваючи тим часом і його національне самопізнання; освіта народу на його рідній мові — то головна засада; інтелігенція повинна стояти на сторожі тії освіти, як і дбати за економічну забезпеку народу...»

 Педагогічні погляди Павла Грабовського пройняті глибокою народністю, вони складалися на грунті передового, революційно-демократичного світогляду. В статті «Лист до молоді української» він так визначав основне завдання в розвитку національної культури та науки: «Освіта, вільна від туману релігійного й шовіністичного, — то наш шлях. Хай питома народність осягне ступня інших народностей, остаючись тим часом народністю українською...»

 Вся творчість поета пройнята інтернаціональними мотивами, мотивами дружби і братерства народів. Він добре усвідомлював, що для рішучих, докорінних перетворень суспільства необхідне інтернаціональне єднання трудящих. Покращення долі українського народу, пише Грабовський, «можливе лишень яко послідок змін тяжких обставин світових чи, зокрема, державних, — тож треба працювати в напрямку знищення отих загальних обставин».

 Постійно цікавився П. Грабовський педагогічною теорією, методичними нововведеннями, які хвилювали передову громадськість. Надаючи великого значення народній освіті, Грабовський збирався, як видно з листа до Б. Грінченка від 16 березня 1902 р., видати ряд оповідань для дітей та юнацтва, популярну книжку «для освіти народної», написати історію «сучасної людини», в якій хотів відобразити школу, бурсу, семінарію, бо вважав, що «питання про школу тепер саме на часі». Передчасна смерть перешкодила здійсненню цих задумів.

 Стійкий революціонер, Грабовський твердо вірив у те, що «побачать вбогі України діти будуче славетне, будуче прекрасне!» Не довелось йому дожити до таких днів.

 Л-ра: Радянська школа. – 1964. - № 9. – С. 16-20.

 

   



Ключевые слова: Грабовський Павло, Грабовский Павел, биография Грабовского, біографія Грабовського, життя і творчість, вірші Грабовського, критика на твори Грабовського, стихи Грабовкого, скачать реферат, скачать бесплатно, украинская литература 19 века, українська література 19 ст