(1942-2007)
Увесь творчий шлях Петра Скунця — це постійне переборення самого себе, затяте і совісне протистояння навіть не так добі і розпашілого тоталітаризму, як собі, протистояння, що відбувається на терені стилю, ідеї, оцінки, пафосу. І, попри всі претензії епохи на становчу роль саме у цих змаганнях витворився Петро Скунць — чесний, глибокодумний, оригінальний поет.
Важко не помітити, що потяг до глобальності, світового діапазону мислення від початку дає про себе знати в творчості П. Скунця. Це особливо виявлене у стилістиці творів, тематично відсторонених від соціально-філософської сфери.
Поет відкриває для себе зачарований простір протиставлень, в якому віддзеркалюється й примножується сенс речей і явищ, духовно-інтелектуальну красу антитез, якими живий розум порятовується від догматичної анемії. Оскільки ж у ролі опонента здебільшого виступає сам автор, що сперечається з собою, уточнює себе, спростовує висловлені тези заради знайдення глибших, місткіших, — його сухувата поетична мова олюднюється.
Твори
Критика
