(1817–1888)
Лірика - це домінанта художньої манери Теодора Шторма. Він сполучав у собі поета-лірика і оповідача, чия проза була також забарвлена лірично. Часто його вірші і прозові твори несли ті ж самі образи і теми, начебто переливалися одне в одне.
Автобіографізм, постійне використання пережитого і прожитого, забарвленість суб’єктивними почуттями — складові ліричного тексту — характерні не лише для віршів, а й для прози Шторма. В поезії він суб’єктивний, зосереджений на своїх переживаннях та емоціях, оцінює зовнішній світ крізь призму власного «Я», причому навіть тоді, коли, як йому здається, прагне об’єктивності.
Сюжет в його оповіданнях часто відіграє підпорядковану роль. Головне — це почуття, переживання героїв, найчастіше дані натяком, непрояснені, невловимі і таємничі, сховані за незначущими словами, конвенційними жестами чи дивними вчинками. В новелах Шторма часто виникає своєрідний підтекст. Однак все це аж ніяк не заважає читачеві правильно зрозуміти задум автора, характери героїв і їх стосунки.
З самого початку своєї творчості Шторм був схильний до романтизму. Романтично забарвленим лишається його доробок до кінця творчості.
Теодор Шторм цікавий своєю самобутністю, тим неповторним сполученням романтично-ліричного і тверезо-іронічного бачення світу, своїм ідеалом гарної людини та гарного життя і своїм гірким сумом, що цей ідеал залишається нездійсненним.
Твори
Критика
