(1770–1850)
Поезія Вільяма Вордсворта – особливе поєднання інтересу до конкретного, буденного враження та прагнення осмислити його приховану сутність, зобразити вічне крізь миттєвість, зрозуміти місце людини в загальній схемі світобудови.
Поетична спадщина Вордсворта увійшла в історію англійської літератури як поезія життєвої правди, сувора пастораль, де метою поета було крізь призму буденності відтворити драматизм порушення одвічного морального зв’язку між чистотою людської душі та чистотою і первозданністю природи, покладаючи в основу предмета поетичного зображення долі і внутрішній світ простих бідних співгромадян, що живуть у гармонії з природою, та освітити її променем поетичної уяви.
Серед домінантних тем поезії Вордсворта – теми природи, дому і патріархальної родини, людських стосунків, материнства, цінності землі як духовної і фізичної власності та поняття «малої батьківщини». Його основні філософсько-етичні принципи охоплюють віру у вроджену доброту людини, її право на щастя, необхідність великих випробувань задля морального виховання.
Поезія Вордсворта справедливо вважається особливим явищем у літературі романтизму завдяки новаторському підходу і до вибору художнього матеріалу, «народності» тематики, і завдяки створенню нової художньої форми, у якій прийом простоти і життєвої правдивості теми та концентрації художніх деталей «схоплює» особливий зміст: цілісність світогляду людини, міцно прив’язаної до рідної землі, мотиви її поведінки і бажання, рух душі, що охоплює глибинну сутність особистості.
Твори
Критика
