Війна, кохання, перемога. Ярослава Слободян
Якийсь сухий сьогодні випав дощ,
Він не змиває кров запеклу з тіла.
Скидаю із плечей пониклих плащ
Та йду сміливо, де панує злива!
Розхристана, промокла до кісток,
І батогами сплетене волосся!
У грудях біль, немов забив кілок
Бездушний кат... І крики стоголосся...
Здригається земля, бо їй болить,
Бо плачуть діти і голосять мами.
І батько сивий ніч оцю не спить,
Молитву шепче, розмовля з богами...
Я йду у дощ, і грузну у багні,
Земля свята змішалась зі сльозами!
І тіло зранене моє в крові,
Неначе не своїми йду ногами.
Та не впаду я, вперто буду йти,
Не стану перед катом на коліна!
Я не боюсь московської орди,
Бо я незламна, сильна Україна!
Читайте також:
