Олександр Трегубов. Вчитель, який змінив моє життя

Лист вчителю

Привіт!

Так дивно, від тебе я навчився всьому, що допомогло збудувати життя, цеглинку за цеглинкою. А зараз – навіть не знаю, з чого почати.

Вирішив, нарешті, подякувати тобі, що тоді не відвернулась від мене.

Пам’ятаю, ти відпочивала на самотній лавці, в тіні старого каштану, в тиші втомленого за день парку. Маленька, сором’язлива, непомітна. Можливо, ти чекала на мене. Можливо, розмірковувала про буття – тобі завжди подобалось пірнати, де глибше. А може, тебе хтось покинув, і ти вирішувала, що робити далі. І тут з’явився я – таке собі перекоти-поле: людина без вчора і без завтра, без цілей та цінностей.

Мабуть, в твоїх очах я був схожий на божевільного метелика, якому страшенно як хочеться дізнатися, що воно таке той вогонь. Мабуть, не зустрів би я тебе, то дізнався б. Навіть ціною власного життя…

Але ти навчила мене не поспішати, сказала, що всьому свій час. Час квітнути, і час скидати листя. Час бігти за сонячним промінням, і час вимикати світло. До тебе я не знав, що час має межі. Ти навчила не витрачати його марно. Цінувати кожну мить, немов найдорогоцінніший скарб. Цінувати, бо час – це те, що ніколи не повертається, як не проси.

З твоїх рук я вперше скуштував нектар справжньої історії – трошки пекучий, як дика м’ята, трошки солодкий, ніби перший мед багатого різнотрав’я, трошки гіркий, схожий на передостанні серпневі блискавки. Ти – як справжній диво-кулінар, готувала їх з того, що опиниться під рукою. В тебе їх було безліч, на різний смак. Про непохитний стовп вірності і останню краплю надії, про  мудрість, ширшу за океан, і вибачення, дорожче за діамантові гори. І, звісно, про безкраю любов, про неї – найбільше.

В тебе завжди знаходилась відповідь на будь-яке питання. Дитяче, просте, чи доросле, «з зірочкою». І час доводив, що саме твоє твердження було вірним. Навіть коли спочатку воно здавалось нелогічним, безглуздим чи слабким.

І зараз, пройшовши безліч заплутаних доріг та відкривши сотні дверей, я розумію, що не було секунди, коли тебе не було поруч, твоїх слів, настанов, твого люблячого батьківського піклування.

І хоч десь в середині я й залишився тим самим божевільним метеликом, але завдяки тобі я знаю, що то за вогонь, що так кортіло спробувати. І це знання зберегло моє життя.

…Дивно, з дня нашого знайомства пройшла майже вічність, але твої перші слова, коли я відкрив першу сторінку, й досі звучать в моїй голові, моєму серці… «Спочатку було Слово…»

Дякую тобі.

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»

Read also


Editor's choice
up