Петренко Анна. Вчитель, який змінив моє життя

Духовна мати

Степанівна. Надія Степанівна.

Сте-па-нів-на.

Я проспівую її ім’я по складах, і намагаюся згадати, чому її очі завжди нагадували мені колір листя волоського горіха та відтінки Місяця, але саме того, який тільки з'явився на небосхилі.

Мені було десять, коли ми вперше зустрілись. Я — дрібнота, яка робила кволі кроки, намагаючись зодягнути свій внутрішній світ у слова, і вона — молода жінка, яка вдруге повірила у справжнє кохання. Саме тоді Всесвіт неймовірно вдало дозволив двом душам зустрітись. Ми були однаково загубленими, але якщо я була беззахисною фігуркою на шаховій дошці, то Степанівна завжди була на дві клітинки попереду, бо завжди була готова захистити мене.

Вона навчила переносити дивовижні світи на папір, і поля моїх зошитів цвіли безсмертними маками. Інша я танцювала там у вигляді малюнку, виконаного кульковою ручкою, в очікуванні хвилястих приміток, залишених олівцем.

Степанівна теж жила на маргінесі. Її світ виходив далеко за межі уявного та досяжного, але я знаю її як жінку, яка завжди йшла додому зі стосами зошитів. Втомлену і могутню. Надія Степанівна була Атлантом, і як Мойсей тримала піднятими руки, а учні були її маленькими Аронами.

Тепер жовтень палає сонними каштанами, насичені димом вечори й твори класиків на книжкових полицях нагадують шкільні роки. Я зрозуміла тепер, від чого Степанівна хотіла вберегти своїх учнів. Від легковажного світу, який легко міг проковтнути тендітних пташенят.

І коли я повертаюся до міста, де ми вперше зустрілися, я шукаю у натовпі срібно-зелені переливи її очей, і коли не знаходжу, то стаю на коліна і дивлюся на небо, бо тільки під ним вона ніби востаннє молилась за нас.

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»