Ірина В’юн. Вчитель, який змінив моє життя
Мало кому з дівчаток вдається вирости старше 30-ти років і не мати нічого спільного з кулінарією. Я з цим завданням чудово впоралась.
Коли була зовсім маленьким дошкільнятком і ми проживали в селі з бабусею, вона постійно щось готувала, а я завжди допомагала їй ліпити вареники і мені це дуже подобалось.
Але після переїзду до Києва моя кулінарна кар'єра різко пішла на спад, можна навіть сказати, обірвалась. Я ніколи не славилась уважністю, задуматись і про все забути - чогось легшого, напевно, важко було б вигадати. Чайники на плиті забувались регулярно, обвуглювались, вода повністю википала, все навколо набувало характерного запаху і тільки тоді я розуміла, що щось не так і бігла до кухні (електрочайники з'явилися дещо пізніше і їх вміння самовимикатись дозволило моїй родині зітхнути з полегшенням). Одного разу я варила яйця, вода повністю википіла і мало не сталась пожежа. Після цього мене було остаточно витурено з кухні. І, навіть, коли стала вже дорослою туди не повернулась.
Щоправда, я дуже любила солодощі. І одного дня виявилось, що моя подруга Марійка вміє їх пекти. Вона принесла свій витвір на день народження моєї сестри, було дуже смачно і заздрісно, і я обмовилась, що теж хотіла б навчитись.
Ще коли я ходила до початкової школи, дуже раділа, якщо хтось з батьків однокласників приносив домашній торт. Вони були такі смачні і асоціювались у мене з домашнім затишком і сімейним щастям. Я мріяла, що колись теж такі готуватиму, але це здавалось нереальним.
Проте, Марійка виявилась сильною особистістю, готовою до складних викликів. І ось ми вже організували продукти і зібрались у мене вдома, щоб готувати “Празький торт”.
Під керівництвом Марійки я змішала продукти, вилила отриману суміш до форми і відправила до духовки. Плита була не значно молодша від мене, температуру для випікання довелось підбирати навздогад.
Щоб відсвяткувати свій майбутній успіх, ми випили трохи коньяку, що був одним з інгредієнтів. Настрій ще покращився, але очікування успіху межувало з тривожністю.
Несподівано з кухні прибіг батько, повідомляючи, що наш торт горить. Ми, як справжні Чіп і Дейл, побігли його рятувати. Корж дещо підгорів і я вже була готова засмутитись і опустити руки. Але Марійка не розгубилась, швидко знайшла тертку і "опрацювала" краї.
Торт виявився смачним і ми запланували наступного разу приготувати "Наполеон". Зараз вже мало хто згадає, що я не вміла готувати торти. Іноді треба просто в себе повірити, ну, і щоб хтось теж в тебе повірив.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»