Каракаш Марія

В житті кожної людини є той, хто ділить життя на «до» і «після». Є ті, хто вчить. А є ті, хто відкриває тобі самого себе.

Усе сталося так швидко і неочікувано, що я сама не зрозуміла, як стала черлідером.

Усі свої дванадцять років я вважала себе не такою, як всі. Я не бігала з однолітками по дворах, не стрибала по дахах гаражів, не захоплювалася комп’ютерними іграми, тік-токами, аніме. Я ж кажу, що не така, як всі!

Моїм найкращим другом завжди були книги. Уявіть: ви загортаєтеся в теплу ковдру, берете книгу в руки і поринаєте в дивовижні світи пригод! Що ще потрібно для щастя?

Але моє життя не може бути ідеальним, бо я ж не така, як всі. Мою ідилію з книжками завжди порушує малий «вихор»  – моя молодша сестра. Моя абсолютна протилежність: активна, непосидюча, невгамовна - одним словом «шило в одному місці». Тож у три роки батьки віддали її на черлідинг. Щоб хоч якось направити енергію малої непосиди в мирне русло. І от через три роки ми маємо спортсмена! Чемпіонати, змагання, спортивні збори, подорожі! А я? Я також хочу!

Але не можу. Я не спортсмен. Так я думала, поки не познайомилася з тренером молодшої. Моя любов до спорту прокидалася зі мною о сьомій ранку, збиралася на вранішнє тренування малої на березі болгарського Чорного моря. Хоч і не нашого такого рідного Чорного моря в Криму, Одесі чи Херсонській області, але такого ж привітного та ласкавого. Моя любов до спорту бігала зі мною і командою моєї сестри по прохолодному піску по-ранковому пустого пляжу Золотих Пісків. Моя любов до спорту росла з кожним моїм новим тренуванням, з кожним новим сантиметром нової для мене гнучкості, з кожним моїм невеликим спортивним досягненням.

Найважчим було – не закинути почате і продовжувати тренування. А мені, зовсім неспортивній дівчинці, ох як важко було це робити. Але кожен раз, коли тренер підбадьорить добрим словом, нагородить компліментом за вправність та старанність, ставав для мене необхідністю, і я летіла на тренування.

І ось я стою перед дзеркалом в щойно відшитому костюмі блакитного кольору, золотими помпонами і очима, що горять жагою перемоги. Так, скоро мої перші змагання. І я знаю, що не найкраща в команді. Але я знаю, що не така, як всі. Я просто щаслива від того, що можу відчувати такі емоції, які не передати словами. І хочу безкінечно дякувати моєму тренеру.

І ось це саме Вона – та людина, яка відкрила мені саму мене! Саме Вона розділила моє життя на «до» та «після». Саме Вона побачила в мені те, що не бачили в мені навіть мої рідні! Завдяки Їй я знаю, що можу бути спортсменом, що можу виносити фізичні навантаження. Завдяки їй, я знаю, що не треба боятися, а треба робити. І завдяки Їй я точно знаю, що тільки ті діти, що світяться, можуть дарувати тепло!

Я знаю, що це тільки початок. Але знайте, що Ви в моєму серці назавжди!

            

                 

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»

Read also


Editor's choice
up