Назарій Вівчарик. Конкурс драбблів
Диван
Андрій, гупнувши за собою дверима, крутнувся, аж мало не впали милиці. Нога віддала глухим болем.
Задзвонив телефон у кишені.
– Що там, удома, брате? – кричав у слухавку прокурений голос.
– Воюю. Зі старим диваном… Поки діти в селі. Хотів утилізувати.
– І?
– Замовлення спецтаксі, вивезення на звалище, заповнення документів…
– Андрюха, все добре?
– Краще б я спалив його у дворі. Довели.
– Недарма в тебе позивний Інтелігент…
– Хотів цивілізовано! Але є новини. Власник фірми, де новий диван замовив, обіцяв пікапчика нам.
– Оце добре! Благодійність?
– Бачили мене. Розговорилися. Сказав, що в мого брата позивний Диван.
У телефоні почувся сміх, немов рипіння пружин дивану.
