Пономарь Катерина. Конкурс драбблів
Біль пронизує ступні. Крок. Ще один. Сходинок все менше, але ніяк не вдається піднятись по ним. Невже такий йому судився кінець? Але хтось на вершині стоїть і тягне руку. Не можливо її схопити чи дотягнутися. Сльзи печуть вогнем, розмиваючи і без того змазаний, але до щему рідний, силует незнайомця. З останніх зусиль він намагається відродити у пам'яті риси того хто так відчайдушно тягнеться йому на зустріч. Але вже марно. Темрява поглинула його.
Рука повільно опустилась і плечі знайомого незнайомця зігнулися під вогою скорботи. Хоч тіло і померло, але він буде живий для нього завжди.
