Наіда Туалти. Конкурс одноактних п'єс
В’ЯЗНІ САНДАРМОХУ
Дійові особи:
Лесь Курбас – український режисер, в’язень табору Сандармох, що на Соловецьких островах
Тамаз Сванідзе - грузинський священик, в’язень табору Сандармох
1936 рік. Соловецький табір. Сцена у напівмороку. На сцені – два великих куба для сидіння акторів. Виходить чоловік. Це – в’язень табору Тамаз Сванідзе. Вдягнеий у сіру робу. Нервово походжає сценою, тримаючи руки за спиною... Чутно, як лютує вітер і виють вовки. Через кілька секунд з’являється Лесь Курбас – також у сірій тюремній робі. Сідає на чорний куб. Тамаз продовжує крокування сценою, потім сідає на білий куб.
ТАМАЗ. …Олександре, ми тут загинемо. Ти мене чуєш?..
КУРБАС. Чую, друже Тамазе.
ТАМАЗ. …Я – віддам життя за віру в Христа, а ти...
КУРБАС. А я – за любов до України.
ТАМАЗ. (по паузі)… За віру, за любов... І жодної надії на порятунок. Чому ми тут, Олександре?
КУРБАС (спокійно). Тамазе, ти ж священик. Мусиш понад усе вірити в Божу справедливість…
ТАМАЗ. Так, я маю віддати життя в ім’я Христа. Він подарував мені щастя – кохану Катерину-Кетеван, твою землячку, і трьох синів. Діти колись пишатимуться тим, що це пекло не зламало мене, не перетворило на гидь, яка плазує перед недолюдками...
КУРБАС. …А тепер слухай моє пророцтво – я тут загину, бо українець. У нас із імперією особливі стосунки. Ще з часів Андрія Боголюбського… А ти – грузин – маєш врятуватися…
ТАМАЗ. Це неможливо…
КУРБАС. Можливо. (Пауза)… Твій батько живий?
ТАМАЗ. Так…
КУРБАС. Хворіє?..
ТАМАЗ. Здоровий…
КУРБАС. Повідом негайно, в будь-який чин: нехай батько бере торбу сала і їде сюди викуповувати тебе з неволі...
ТАМАЗ. Не смішно, друже Курбас…
КУРБАС. А я не намагаюсь тебе розсмішити. Я хочу допомогти тобі повернутися додому. Живим.
ТАМАЗ (спокійно). Допоможи собі… У Києві сало краще, ніж у Тифлісі.
КУРБАС. Це ти пожартував?.. Розумієш, брате… Мене визнано ворогом народу. Ворог народу в цій середньовічній імперії не має права на життя. Твоя … проблема у вірності Христу. За це режим може покарати на горло, а може й залишити живим… Це залежить від настроїв усесильних наглядачів… А вони люблять сало. Розумієш різницю?..
ТАМАЗ (спокійно). Це доля, Олександре. Богові потрібні жертви...
КУРБАС. Ні! Йому потрібні герої.
ТАМАЗ. Все в Його волі…
КУРБАС (Підхоплюється, крокує). Припини!.. Я виріс у глибоко релігійній родині. Про Божу волю знав змалечку. У Творця особливе ставлення – до героїв. Їх Він забирає до себе – адже вони схожі на нього… Йому потрібні їхні душі…
ТАМАЗ (стріпується). Чому?..
КУРБАС. …Бо це - душі велетнів, а не зігнуті Мойрами в три погибелі душі заляканих, покірливих, злих від безсилля карликів…
ТАМАЗ. Я не велетень, але, здається, і не карлик. Я не боюсь страждань і смерті, бо знаю, що попереду…
КУРБАС. І що попереду? Рай?
ТАМАЗ. …Визволення із цього пекла...
КУРБАС (підхоплює). Правильно! …Я тобі про це й торочу – ти маєш можливість стати вільним!
ТАМАЗ. Про що ти говориш?!. Як?
КУРБАС. Викупити у цих жалюгідних, але безжальних катів волю!
ТАМАЗ. Це неможливо!..
КУРБАС. Друже, ти не знаєш московітів. Вони неймовірно пихаті. Але невиправно тупі й жадні. Чим ти ризикуєш?
ТАМАЗ. Життям батька.
КУРБАС. …Ти правий. Сало – продукт український. А все, що пов’язане з Україною, московіти сприймають як провокацію… Зачекай! Як у вас називається в’ялене м’ясо?
ТАМАЗ. Бастурма…
КУРБАС. Значить, батько має викупити тебе за торбу бастурми.
ТАМАЗ. Нічого з цього не вийде.
КУРБАС. Ти, справді, не знаєш москалів. Коли їм пропонують так звану мзду, вони почуваються не хабарниками, а господарями світу. Особливо, коли прохач гне спину перед москалем…
ТАМАЗ. Звідки ти так добре їх знаєш?
КУРБАС. Вони – дикуни. А я – чаклун...
ТАМАЗ. Історичний матеріалізм заперечує існування чаклунів…
КУРБАС. Але ж цей історичний матеріалізм несумісний з природою людини – як вогонь з водою. (По паузі). Зачекай! І це говориш ти – священик?..
ТАМАЗ. Який я священик, Олесю? Я – соловецький зек!
Затемнення й продовження дії
На екрані з’являється відео – Божественна літургія в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Урочисте дійство триває на екрані 1-2 хвилини. В цей час Курбас і Тамаз невідривно дивляться на екран. Тамаз плаче, його обличчя просвітлене. Курбас спостерігає за літургією спокійно – як режисер.
ТАМАЗ. Це – літургія в Успенському соборі Києва…
КУРБАС. Так. Я багато разів чув її.
ТАМАЗ. …Певно, я вже ніколи не побачу Києво-Печерську Лавру… Після закінчення духовної семінарії я там служив… Недовго.
КУРБАС (ніби не почувши). Знаєш, що мені сказав колись режисер Всеволод Мейєрхольд?..
ТАМАЗ. «Колись» – це коли?
КУРБАС. 1927 року, в Москві…
ТАМАЗ. Що тобі сказав Мейерхольд?
КУРБАС. «…Проблема українців у тому, що вони не хочуть бути росіянами…». І це – про багатомільйонний народ!..
ТАМАЗ. …Це й твоя проблема, Лесю. Коли б ти погодився стати росіянином, то не відсиджувався б на Соловках, а страждав від творчих мук у театрі. І «матір міст руських» (тобто, Київ…) уособлена в натовпі київських пролетарів і непманів палко аплодувала б тобі з партеру й галерок. Ти б ставив драми свого успішного земляка – Микитенка... А не Миколи Куліша, через якого – великою мірою – ти й загудів сюди… Я думаю, що його також невдовзі сюди запроторять… (По паузі) Тебе б носили на руках, Лесю!..
КУРБАС (із сумом). …Геніальний Гоголь мусив стати росіянином, але не зміг. Певно ж – не було на це Божої волі…І я не можу стати росіянином!
ТАМАЗ. А ось це не проблема, а трагедія…
КУРБАС. А ти можеш стати росіянином?..
ТАМАЗ (підхоплюється і нервово крокує сценою). Я – грузин, а Тбілісі – ніколи не був навіть троюрідним племінником міст московських – не те, що матір’ю… Бачиш, у родах заплутався…Київ - він, але чомусь, - матір?..
КУРБАС. У московітів усе матірне. …Добре, подивимось на проблему з іншого боку: росіянин може стати китайцем?
ТАМАЗ. Цікаве запитання… Справді, один імперський народ може потрапити під колісницю експансії іншого імперського народу. Китайці в змозі примусити росіян стати …китайцями. Теоретично.
КУРБАС. …Ви, грузини також зверхньо ставитесь до менших народів – своїх сусідів: сванів, абхазців, аджарців, осетинів…
ТАМАЗ (сумно). …Так. Дурнувата зверхність. Чимало грузинів переконані, що вони – нащадки князів, а інші народи – нащадки простолюдинів і селюків… КУРБАС. Коли Росія зробить спробу завоювати Грузію, твій народ визнає сванів друзями… Рівними вам.
ТАМАЗ. Так. Втім, не знаю… Олександре, а за що вас принижують?…
КУРБАС. Це – ненависть до «зведенців». У вас нема такого поняття?.. Росіяни вважають Україну матір’ю, з лона якої вийшли, але успадкували вдачу батька – володаря Золотої Орди – Батия. … А нас – українців, вони зневажають, бо в нас інший батько – образно кажучи – силач-землероб Котигорошко, і вдачею ми в нього… Нас не можна «зводити» разом – в одну родину… «Зведенці» – діти від різних батьків – завжди страшно ворогують… Зрозумів?
ТАМАЗ. Щодо «зведенців» зрозуміло. І все ж таки – за що вас, українців, принижують? Скажи чесно…
КУРБАС (запалюється, також підхоплюється). Знаєш, що з цього приводу писав Шевченко?
«Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує…»
Це умова для існування орди-імперії. Справді – всі мовчать. А ми не мовчимо… За це з нас шкуру деруть…
ТАМАЗ. Так, у росіян особливе ставлення до вас, українців. Ревниве. Ви маєте визнати їхню зверхність…
КУРБАС. Тамазе, що ти верзеш? А, може, мариш?..
ТАМАЗ. Марю… Вибач. (По паузі) …А в твоїй ідеї про мій викуп щось є…
КУРБАС. Щоб ти знав – це блискуча ідея для табірної інсценізації…
ТАМАЗ. Добре, брате, я скористаюсь порадою... А ти? Що буде з тобою?
КУРБАС. …Їм потрібне мистецтво? Я створю Соловецький театр Курбаса…
ТАМАЗ (гірко посміхаючись). …І поставиш п’єсу про самого Сатану…
КУРБАС (сумно сміється). Так… Оперу Рубінштейна «Демон».
ТАМАЗ. Для зеків?
КУРБАС. …Особисто ти багато бандитів бачив на Соловках? Більшість в’язнів тут – такі ж, як ми з тобою…
Вимикається світло. Звучить голос Олеся Курбаса:
«Мене нема. Нема моєї могили. Зникла триєдність, яка носила моє ім’я: мозок – кирка, душа – зірка, в серці – дірка (я жив з кулею в серці – стрілявся в молодості через нерозділене кохання...) Чи є театр, створений мною?
…Душу відпущено на волю.
Я – глибоко віруюча людина. Вірю в щасливе майбутнє України. Вірю в те, що є доля. Що Бог не дає випробування знічев’я. Душу треба випробовувати працею, творчістю, почуттями. Сильними почуттями. Любов’ю. Це найбільше диво, найпрекрасніше і найстрашніше випробування. Репетиція смерті…
Смерть – на порозі. Страх перед нею отруює свідомість. А треба гідно відмучитись.
Пройти шлях так, як пройшов свій шлях наш пророк Тарас Шевченко.
Я любив театр.
Я любив кіно…
Я любив музику. Музику, від якої здіймаються груди і йде обертом голова. Як від кохання… Скоро прийде доба нової музики. Ваші сини творитимуть її. Весь світ творитиме її! Я це знаю напевно».
У фіналі звучить мікс із фрагментів рок-композицій української і грузинської рок- груп.
Завіса
С. Аккоз, Кирим
"Комунізм не сумісний з природою людини, як вогонь - з водою". Лесь Курбас.