Феодосій Щусь: бунтар з вишуканим смаком

Громадянська війна в Україні – це епоха, яка породила безліч легендарних постатей, однією з яких був Феодосій Щусь – відважний матрос, який став одним із найяскравіших командирів Революційної повстанської армії України.

Можливо, якби не було революції та громадянської війни, Феодосій Щусь, ймовірно, продовжив би служити на флоті, став би чудовим боцманом, або навпаки, потрапив би у якусь неприємну історію через свій характер. Але в бурхливі революційні роки він став одним із найвидатніших повстанських командирів на Катеринославщині. Його життя пройшло настільки ж стрімко, наскільки блискавичним і яскравим був і його зліт із матросів у начальники махновської кінноти.

Від матроса до анархіста

Феодосій (Федос) Юстинович Щусь народився 25 березня 1893 року в небагатій козацькій родині в селі Дібрівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії.  Заснована в XVIII столітті слобода насправді завжди називалася Михайлівка, а потім Великомихайлівка. Але в народі її воліли називати Дібрівкою – по дібровах, дубових лісах, що росли поблизу. До того часу, коли тут жив маленький Федос, у Великомихайлівці було понад тисячу дворів, діяли цегельно-черепичний завод, три парові млини і дві парові маслобійні, працювали поштова і телефонна станція. Тобто, слобода була не зовсім занедбаним місцем.

Феодосій Юстинович Щусь

У 1914 році розпочалася Перша світова війна і Феодосію Щусу виповнилося двадцять один рік. Наступного року його було мобілізовано до армії та направлено матросом на броненосець "Іоанн Златоуст" Чорноморського флоту. Цей ветеран флоту, спущений на воду у 1906 році, брав активну участь у бойових діях, обстрілюючи ворожі порти та забезпечуючи безпеку військових перевезень. Федос швидко зарекомендував себе як один із найкращих матросів, хоча дисципліна була не його сильною стороною. Зате завдяки природній силі та витривалості він став чемпіоном з боксу та французької боротьби на флоті. Його фізична міць була легендарною: казали, що він міг "удавити" будь-кого одним своїм "секретним" захватом, адже крім боксу, Щусь також вивчав популярне тоді джиу-джитсу. Окрім спорту, під час служби Федос захопився політикою та поринув у вир політичної боротьби. Анархістські настрої, поширені серед моряків, знайшли відгук і в його серці. Приєднавшись до однієї з анархо-комуністичних груп, Щусь став частиною революційного руху.

Броненосець "Іоанн Златоуст"

Коли 1917 року сталася Лю́тнева революція, а потім було фактично дезорганізовано збройні сили російської імперії, включно з флотом, Щусь вступив до одного з загонів революційних матросів, а згодом взагалі покинув службу і повернувся на батьківщину – на Катеринославщину. До того часу тут вже активно діяли анархісти, які створили кілька груп і загонів. Щусь приєднався до Чорної гвардії, що діяла в Гуляй-Полі, але потім вирішив створити власний загін. Незважаючи на молодість, а Щусу було всього 24 роки, амбіцій у нього було предостатньо.

Створення власного загону і співпраця з Махном

Феодосій Щусь бачив себе тільки революційним командиром, і намагався набрати у свій загін таких же безшабашних анархістів — колишніх фронтовиків, молодих селян і робітників. Тоді, у 1918 році, на Катеринославщині діяв цілий ряд подібних формувань: загони Махна, Максюти, Дерменджи, Куриленка та багатьох інших "польових командирів". Загін Щуся відрізнявся серед іншихих особливою зухвалістю, що дозволило молодому матросу, який водночас став командиром власного загону, отримати широкую популярність і наводити жах на заможних землевласників і гетьманськую варту.

Нестор Махно та Феодосій Щусь

Однак, попри всю хоробрість і безумовну харизму, Федосу все ж не вистачало політичного чуття і організаторських якостей, які в надлишку були у Нестора Махна. Це й визначило подальший хід подій — не Феодосій Щусь, а Нестор Махно став анархістським батьком, хоча Махно був значно меншим за Федоса і ніколи не був чемпіоном з боксу. Влітку 1918 року загін Феодосія Щуся приєднався до Нестора Махна, і відчайдушний матроський отаман визнав верховенство батька, ставши одним із його помічників.

Повстанці Феодосія Щуся, кінець 1918 року

В умовах наступу денікінських військ Махно у лютому 1919 року пішов на союз із Червоною армією. Формування батька влилися до складу 1-ї Задніпровської Української радянської дивізії, якою командував Павло Дибенко — також у минулому матрос, тільки Балтійського флоту. Загони Махна отримали назву 3-ї Задніпровської бригади і брали участь у боях проти денікінців. Феодосій Щусь був включений до складу штабу 3-ї Задніпровської бригади.

Однак у травні 1919 року Махно, виступаючи на з'їзді повстанських командирів у Маріуполі, підтримав ідею створення незалежної повстанської армії, після чого вийшов зі своїми формуваннями зі складу РККА і приступив до створення власної Революційної повстанської армії України. Феодосій Щусь, "моряк у гусарському доломані", обійняв у РПАУ посаду начальника кавалерії, але в серпні 1919 року був призначений командиром 1-ї кавалерійської бригади 1-го Донецького корпусу Революційної повстанської армії України, а згодом — членом штабу Революційної повстанської армії України. У травні — червні 1921 року Феодосій Щусь займав посаду начальника штабу 2-ї групи Революційної повстанської армії України.

Легендарний командир: образ і вплив

Феодосій Щусь (в центрі) серед бійців свого загону

Серед різноманітної анархістської вольниці, яка одягалася хто як міг, Щусь завжди виглядав найстильнішим, як сказали б зараз. Його згадують як екстравагантного хлопця, який любив строкато вдягатися, змішуючи військові однострої різних родів армій додаючи до них барвисті деталі: бант замість краватки, яскраві сорочки,  — як колись було притаманно запорізьким козакам. Спогади очевидців засвідчують, що Щусь одягався в шитий гусарський мундир-доломан, надівав матроську безкозирку з назвою броненосця — «Іоанн Златоуст», на шиї носив кавказький кинджал, за поясом — шаблю, причому старовинну, дорогу і револьвер Кольта. Звісно, що командир з такою колоритною зовнішністю швидко став одним із найвідоміших і найпопулярніших анархістів на Катеринославщині.

Займаючи в повстанській ієрархії значно менш важливе місце, ніж Нестор Махно, Феодосій Щусь все ж продовжував користуватися великим авторитетом як серед повстанців, так і серед простих селян. Свою роль у цьому відігравали його харизма та зовнішні дані. Відомо, що високий і статний моряк, схильний до епатажної та експресивної поведінки, користувався особливою популярністю серед жінок у махновському русі.

Крім того, Феодосій Щусь також пробував себе у складанні віршів. Він був автором текстів кількох популярних серед махновців і селян Катеринославщини повстанських пісень. "Чорні знамена попереду полків, бережися, Будьонний, батькових клинків!", — співали махновські кіннотники пісню на вірші командира кавалерійської бригади.

Сам Щусь вірив, що його образ увійде в історію, і навіть після смерті його будуть пам'ятати місцеві жителі, зроблять героєм народних легенд і пісень. І такі пісні дійсно складали про Феодосія Щуся на Катеринославщині в роки Громадянської війни та в перші роки після її завершення.

Феодосій Щусь зберігав величезний вплив як на повстанців, так і на самого батька Махна. Так, коли у 1919 році Махна обрали головою Гуляйпільської ради, Щуся обрали товаришем голови. Штаб повстанців спочатку називався не інакше як "штаб Махна і Щуся", а сам Федос не хотів поступатися батькові ні в чому й був одним із небагатьох людей, здатних різко заперечувати досить жорсткому в управлінських і військових питаннях лідеру повстанців.

Трагічна загибель в бою

Федос Щусь серед командирів-махновців

Разом з Нестором Махном Феодосій Щусь пройшов майже всю Громадянську війну. Його життя, як і життя багатьох подібних фігур, закінчилося трагічно, але досить передбачувано. У червні 1921 року Феодосій Щусь загинув під час бою махновських військ з 8-ю кавалерійською дивізією Червонного козацтва у районі селища Недригайлів, що на Сумщині, в полі між селами Беседівка і Хоружівка. Саме під Недригайловом загони Махна зазнали серйозної поразки від РККА, після чого розпочалося відступ махновців, що закінчилося їхньою втечею за кордон.

Похований був спочатку за селом біля шляху разом з іншими махновцями, та невдовзі їхні тіла були ексгумовані чекістами, які сподівалися серед убитих знайти Махна, і за переказами місцевих жителів, знайшовши Щуся навіть салютували, гадаючи, що натрапили на тіло Махна.

Про смерть Феодосія Щуся й досі сперечаються історики. За однією з поширених версій, Щуся вбили не червоні в бою, а самі махновці, можливо — і особисто Нестор Іванович. Начебто Феодосій Щусь розчарувався в подальших перспективах повстанської боротьби і запропонував Нестору Махну здатися, відмовившись від подальшої участі в боях. Після цього Нестор Махно наказав тим, хто підтримує Щуся, відійти в один бік, а хто підтримує його — в інший. Батько хотів переконатися в тому, на чиєму боці більшість. Виявилося, що більшість повстанців все ж підтримали Нестора, після чого Махно особисто розстріляв Феодосія Щуся.

Але ця версія малоймовірна. Принаймні, немає жодних документально підтверджених свідчень. Навпаки, Махно завжди відгукувався про Щуся з повагою, хоча й зазначав певну безшабашність і гарячковість "матроса-отамана". Високо цінував Федоса Щуся і Петро Аршинов, який керував у махновській армії культурно-просвітницьким відділом. За спогадами Аршинова, Щусь відзначався винятковою енергією та особистою сміливістю. Серед селян Катеринославщини, як зазначав Аршинов у своїй "Історії махновського руху", Феодосій Щусь користувався практично таким самим авторитетом, як і сам батько Нестор Махно.

Феодосій Щусь: символ боротьби за волю

Феодосій Щусь був однією з найвизначніших фігур Української революції. Як один із найближчих соратників Нестора Махна, він відіграв ключову роль у становленні та розвитку махновського руху. Його жорстокий, але справедливий характер, поєднаний з яскравою зовнішністю, робили його харизматичним лідером. Любили його за рішучість і справедливість, боялися – за безкомпромісність у боротьбі. Революція стала невід'ємною частиною його життя, а він, у свою чергу, став її символом.

Образ анархічного отамана Феодосія Щуся

Феодосій Щусь – це не просто історична постать, а скоріше легенда. Його образ, створений народною уявою, як він і хотів, і досі живе в серцях людей. А його ім'я назавжди залишиться в пам'яті як символ боротьби за волю і соціальну справедливість.

Read also


Readers' choice
up