Богдан Лепкий




(1872-1941)

Користуючись загальнонародною мовою свого часу, Лепкий відбирав, комбінував слова відповідно до свого світобачення, об'єднував їх у своєрідну історично та естетично виправдану систему. Можна з певністю сказати, що твори Лепкого посідають визначне місце в історії української літературної мови. Мова Лепкого позначена високим інтелектуалізмом, у ній відбився колорит епохи початку XX ст.

Наростання ліричного сприймання дійсності навіть у неліричних творах і жанрах літератури, прагнення посилити емоційний вплив мистецтва зумовлюють своєрідне образне слововживання у прозових творах. 

Персоніфікуючи (уособлюючи) реалії природи, Лепкий у своїх творах надає їм функцій живих істот. Завдяки цьому досягається розуміння спільності всього живого на землі, його взаємозалежності і взаємообумовленості. Це надає художньому мовленню автора глибокого ліризму й філософського звучання.

Письменник прагнув позбавити українців комплексу меншевартості, розвинути у них "гармонійне співділання" матеріального і духовного стану. Для цього, на його думку, необхідно вивчати національний характер, зберігати мову, традиції, віру, духовність - все те, що складає особливість кожного народу і творить основу єднання культурних народів.

Біографія

Твори

Критика