Бережани в житті й творчості Богдана Лепкого

Там я у діда жив
і там ходив до школи,
Тому-то й Бережан
не забував ніколи.
Там кожний дім мені
і кожна деревина
Не предмет, а немов жива,
своя людина.
Б. Лепкий

Богдан Лепкий — визначний український письменник, громадський діяч, талановитий художник і педагог 一 зробив вагомий внесок у культурно-освітній розвиток галицького суспільства, рідного краю. Висвітлюючи саме його роль у літературно-мистецькому житті Бережанщини, необхідно відзначити, як формувалася інтелектуально-духовна особистість митця на рідних теренах, адже Поділля подарувало йому всю свою красу та чарівність, дало пізнання старовини й зацікавленість до народних звичаїв і обрядів:

Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
(«Заспів»,1901)

З п’ятирічного віку Б. Лепкий жив у Бережанах у діда, отця Михайла Глібовицького, на приходстві, званім Олімпом. Бережани він називав містом своїх дитячих і хлоп’ячих літ. Воно було найкращим для нього містом у світі. «Тут я ходив три роки до народної школи і вісім літ до гімназії», 一 наголошував в автобіографічній книзі спoминів «Казка мойого життя». Незабутні часи провів Б. Лепкий у місцевому навчальному закладі і як учень, і як учитель. Тут формувався його письменницький хист, відкривалося розуміння життя й подальшого призначення. Саме Бережани та гімназія, як осередок культурного життя, дали початок літературній кар'єрі. Тут майбутній митець уперше отримав похвалу вчителя й товаришів-гімназистів за письмову роботу, написану прозою, про зимовий день у селі, і з того часу всі дивилися на нього як на «літератора». Рідня завжди цікавилася творчою діяльністю Б. Лепкого. Його перші роботи читалися цілою хатою й коментувалися з усіх сторін. Добрим наставником для початкуючого молодого поета, крім батька та діда, був і письменник Андрій Чайковський, який на той час проживав у Бережанах і працював адвокатом. З ним Б. Лепкий проїхав усю Чехію як кращий учень гімназії. Ця подорож значно розширила світогляд хлопця й додала бажання ще більше трудитися на народній ниві.

У казку свого життя, Бережани, Богдан Сильвестрович повернувся після закінчення філософського факультету Львівського університету (1895). Рідне Поділля щиро прийняло свого сина, за що він віддячився йому працею в сфері духовності. Під час роботи в гімназії до нього прийшла велика охота докладати багато зусиль, щоб підняти рівень бережанців на вищий ступінь культури. Б. Лепкий брав участь у закладанні читалень «Просвіти», кооперативів, бібліотек, виголошував реферати та промови на організованих ним святкових академіях, відвідував репетиції хору «Боян» і драматичного гуртка (виконав роль Петра у виставі «Наталка Полтавка»). Гарний із лиця, добрий співак, талановитий оповідач, оратор і декламатор, поруч із визначними людьми Бережанщини він був душею товариства й мав славу найкращого галицького промовця. Саме із цього часу й почалися його успішні публічні виступи у Відні, Польщі, Німеччині, Львові. А з яким захопленням слухали гімназисти лекції молодого вчителя! «... Молодіж почула гарний виклад, пориваючі рецитації творів, інтересні пояснення і все те, за чим у гадках тужила, з особливою насолодою слухала його викладів з української літератури, одушевлялася народною поезією та «Словом о полку Ігоревім» («Золота Липа», Берлін, 1924 р.).

Починаючи з 1895 року, майже всі західноукраїнські часописи («Діло», «Буковина», «Руслан», «Зоря», «Літературно-науковий вісник») друкують праці Б. Лепкого, а після появи його першої книжки «З села», що містила декілька малих прозових творів, написаних у Бережанах, він щороку видає збірки віршів та оповідань. Соціальна нерівність, людська кривда, недоля емігрантів 一 усе це зачіпало молоду вразливу душу:

Моя душа, як струна тая,
Багата на всілякі тони 一
На ній і коломийка грає,
І похоронні плачуть дзвони.

Співаю те, що в світі бачу,
Що в серце або в мозок впало,
То засміюся, то заплачу,
Сміху немного, сліз немало.

Твір «Моя душа, як струна тая...» написано в Бережанах у 1895 році. У цей період завився й вірш «Не раз обгорнуть безталанну душу...», а пізніше — поезії «Дав Господь навесні» (створено в лісі Руриська), «Злеліяв я тебе», «Ти ідеш», «Куди не ступлю», «Буває — тужу за тобою...», «Ми йшли з собою», об’єднані циклом «Весна». Цикл «На позиченій скрипці» містить переспіви народних мотивів, почутих від музиканта із с. Поручина, співачки Каськи Соловейової із с. Жукова й Тодоски з Доброкута, що сама складала пісні. Згодом Богдан Лепкий упорядкував цілий збірник пісень і передав Остапу Нижанківському, деякі переписав від нього й Філарет Колесса.

У циклі «Село» звучить віра в силу українського хлібороба й надія, що він збудує свою культуру та власне життя. Ці вірші поет присвятив батькові 一 отцю Сильвестрові Лепкому:

Довкола церкви в неділю і в свято
Гурток людей, немов сім‘я одна,
Сердечно Богу дякує за всьо 一
То рідний край і ріднеє село.

«Сільські образи брав я перше всього з Поручина, Біща, Жукова й Шумлян в Бережанському повіті, де мій покійний батько був греко-католицьким парохом» («Писання», т. 1, 1922). Найсильніший відгук серед населення знайшов вірш «В світ за очі», де змальовано трагедію селянської родини, яка з біди кидає шматок батьківського поля й тікає за море. Його друкували тогочасні часописи, декламували на всіх концертах і навіть священики зачитували в церкві. Герої 一 реальні, мова 一 легка, народна, здебільшого така, якою говорили на Поділлі.

«Якась життєва подія вражала мене і не давала спокою. Я бачив людей, що були їй причасні, зживався з ними, відчував їх горе і кривду і переносив те все на папір...» («Писання», т. 2, 1922). Так появилися перші оповідання «Шумка», «На палєті», «В лісі», «Дивак», «Дідусь», «Нездала п’ятка», «Над ставом», «Настя», «Скапи» та інші. Більшість своїх творів автор підписував псевдонімами й криптонімами. Є серед них і пов’язані з Бережанщиною: Богдан Жуківський, Богдан Бережанський.

Куди б не закидала доля Б. Лепкого, у Польщу чи Німеччину, він завжди знаходив можливість приїхати в рідний край:

Як забути вас мені,
Незабутні Бережани?
Де минули юні дні,
Там душа вовік остане!

У 1932 році жителі міста широко відзначили 60-річчя свого земляка. На урочистій академії був присутній письменник із родиною. В експозиції Обласного музею Богдана Лепкого в м. Бережанах зберігаються світлини із цієї події афіша свята й альбом «На спомин Богданові Лепкому — бережанці». За велику працю митця на літературно-культурній ниві вдячні краяни зібрали кошти й побудували в курортній місцевості с. Черного Івано-Франківської області віллу, названу на його честь «Богданівкою», і подарували її до ювілею.

У наші дні, із часу проголошення незалежності України та повернення імені й творчості Б. Лепкого із забуття, за сприяння мецената української культури зі США племінника письменника доктора Романа Смика в м. Бережанах на будівлі ратуші — колишньої гімназії — відкрито пам'ятну дошку з написом «Тут вчився і вчив Богдан Лепкий» (1991). Памятники видатному уродженцю встановлено в с. Жукові (1991) та м. Бережанах (1997). Створено музеї родини Лепких у с. Жукові (1995) і письменника в м. Бережанах (1995), кабінет-музей у гімназії, що носить його ім'я・Одну із центральних вулиць міста названо іменем Лепких. У такий спосіб повернувся поет у «казку свого життя» — Бережани.

Надія Дирда, директор Обласного музею Богдана Лепкого
в м. Бережанах, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької
та громадсько-політичної премії імені братів Богдана та Левка Лепких

Бережани в житті й творчості Богдана Лепкого