Психологізм у ліриці М. Вінграновського
І.М. Шепрут
Поезію. М. Вінграновськсго важко поділити на жанрй громадянської та інтимної лірики, тому що вони тісно взаємопов’язані і взаємозумовлені. Кожна тема, до якої звертається поет, переосмислюється на рівні його душі і лише потім починає своє існування в поетичній формі.
Однією з провідних тем в поезії М. Вінграновського є тема особистої відповідальності митця перед народом. Він переконаний, що обов’язок митця – бути совістю й очима своєї Вітчизни.
Проблема гуманності людського існування знаходить своє втілення в космізмі поетичного мислення М. Вінграновського, як свідчення його духовного максималізму. Причому звернення до теми космосу ставить зображувані проблеми на глобальніший рівень їх сприйняття.
Невід’ємною частиною поезії М. Вінграновського є цикл інтимної лірики, в якому драматичність ліричного «я» виражена найбільше. Інтимна лірика поета чарує нас своєю відвертістю, ніжністю, високою одухотвореністю.
Однією з граней поетичної особистості М. Вінграновського є психологізм. Характерною формою вираження його в ліриці є внутрішній монолог. Саме форма внутрішнього монологу дозволяє сприймати поезію М. Вінграновського як відверту сповідь душі, коли автор, ніби сам із собою, на самоті розмірковує, сперечається, чи, взагалі, виражає свій душевний біль. Внутрішній монолог дозволяє поету довіряти читачеві як близькій людині власні переживання і тим самим викликав співперетвання. Останнє ж, будучи співпереживанням духовно високому ліричному «я» поета, духовно збагачує і читача.
Психологізм лірики М. Вінграновського приводить до порушення механізму сприйняття, яке досягається незвичайними образами, останні викликають подив, а подив є одним із джерел енергії вірша.
Масштабність поетичного мислення М. Вінграновського, його прагнення побачити піщину на тлі всесвіту також виражається в конкретно обумовлених формах психологізму, що дає можливість подати з одного боку проблему гуманізму, а з другого - зобразити небезпечну для людини безодню міщанства. Космізм поетичного мислення М. Вінграновського органічно, психологічно точно виражаючи реальні людські проблеми сучасності, максимально наближує загальнолюдське до серця кожної окремої людини, громадянина нашого суспільства.
Психологізм лірики М. Вінграновського виражається в психологічно обумовленій динаміці зміни думок і картин, відповідній до послідовності переживань ліричного «я». Це дозволяє передавати не лише його душевний біль, а й ціле мереживо внутрішніх переживань, викликаних проблемами загальнолюдськими і проблемами, що виникають у духовному житті особистості.
Психологізм лірики М. Вінграновського виражається в асоціативності поетичного мислення, яка дозволяє створювати відповідний до внутрішніх переживань ліричного «я» підтекст і прилучав читача до співтворчості з автором, викликаючи в його уяві неповторні образи і почуття, співвідносячи їх із його власним душевним досвідом.
Органічна єдність громадських та інтимних почуттів породжує такий психологізм у ліриці М. Вінграновського, який робить в громадській ліриці присутньою інтимну тональність, а інтимна лірика невід’ємна від громадських почуттів.
В психологізмі лірики М. Вінграновського відчутна драматичність ліричного «я», яка постав із невідповідності мрій і бажань поета реальним життєвим обставинам, драматично недосяжною тотожні між ідеалом і дійсністю.
Лірика М. Вінграновського глибоко народна, національна. Поет осягнув логіку народного світосприйняття, символічність чисел і барв.
Душевний стан поета відчутний і в емоційному темпоритмі, який психологічно точно виражається в інтонації. Особливо часто М. Вінграновськнй вдається до прийому інтонаційної градації.
Одухотворена поетичною уявою природа, пейзаж стають психологічним фоном до переживань ліричного «я», мають свою символіку і за допомогою постійних асоціацій викликають певний настрій у читача, точніше навіюють його.
Експресивність поетичної мови лірики М. Вінграновського обумовлена поєднанням буденно-прозаїчної мови із мовою високо поетичною, володінням високою майстерністю поетичної сугестії.
Одним з проявів психологізму є створення кольорової гами, яка виконує сугестивні функції. За допомогою кольорів М. Вінграновський передає найтонші відтінки внутрішніх переживань.
Поет широко користується контрастними кольорами, фіксуючи зміну почуттів.
Образи-символи М. Вінграновського концентрують у собі багатогранність почуттів ліричного «я» поета. Завдяки психологічно виправданій обумовленості, вони художньо переконливі і збагачують соціально-художній світ сучасника.
Глибока поетичність лірики М. Вінграновського робить її невичерпною для аналітичного аналіау , тому ми усвідомлюємо можливе певне огрублення у підході до неповторного світу поета, але разом з тим вважаємо неправомірним залишати цей світ без спроб проникнення в його громадянські й інтимні, сповнені духовної краси глибини.
Л-ра: Творчий метод і концепція дійсності в аспекті естетичних категорій. – Дніпропетровськ, 1989. – С. 63-66.
Твори
Критика
