Сила перевтілення
Володимир Брюгген
Серед багатьох прекрасних поезій, що їх знаходимо у книзі Леоніда Вишеславського «Звездные сонеты», особливо вражає одна. Поет дивиться на зоряне небо, приворожений переливчастим блиском далеких зірок, і йому здається, що на нього спрямовані погляди всіх, хто з глибини століть вдивлявся у безконечний світ, прагнучи осягнути його таємниці, або ж, підкорений величчю і загадковістю природи, обожнював її могутність.
Горят созвездья выпукло и четко, —
пригвождены к ним испокон веков
глаза провидцев, взоры звездочетов,
скитальцев, мореходов, пастухов.
Глазами фантазеров, и влюбленных,
и мудрецов, годами умудренных,
не смаргивая, смотрит небосвод...
Коли проаналізувати цей нероз’ємний сплав думки і почуття, стане ясним і підтекст його вражальної сили, і природність образу. Найменше в ньому ефекту, холодно-розсудливої гри фантазії! Це один з прикладів, які найвиразніше демонструють неабияку здатність Л. Вишеславського до мислення образами, до вільного й органічного перевтілення думки, багатої творчої інтуїції в непідробно свіжу, неповторно зриму художню картину.
Космос, мрія, людство! В який спосіб найкраще виявити почуття, що переповнюють серце? Як відтворити віковічні устремління людського розуму, гордість людини, що з позицій нашого сучасника оглядає історичний хід подій і утверджує радісні звершення сучасної доби? Можливих художніх рішень — безліч. А деякі автори, очевидно, обрали б декларативний спосіб розкриття теми. Справжнього митця такий шлях не зацікавить. Творче прозріння, інтенсивність переживання продиктували Вишеславському щасливо знайдений образ, який відразу набирає вагомості, наповнюється щедрою гамою настроїв. Усі названі аспекти почуття поєдналися в емоційно наснаженому образі очей, які тривожно і радісно вдивляються в нашого сучасника з небосхилу; ану, що ти можеш, зроби за нас, дерзай... Це дуже місткий образ — без статичної, помпезної урочистості, сповнений воістину живою силою. Як добре сказано про небосхил:
сверлит глазами, в душу проникает,
нас приворотным взглядом привлекает,
притягивает, кличет и зовет.
Як логічно завершено цими словами сонет! Завершено — сонет, але художню думку, немов естафету, переймає читацька уява. І це також ознака майстерності: збудити емоції, роздуми. У вірші сказано головне, решту читач уявить, домислить, відчує. Уявить торжество людського розуму, радість перемоги, відчує свою спорідненість з надіями і прагненнями різних народів. Справжня поезія не розжовує, не коментує думку, вона дає поштовх для пробудження художника в людині.
Саме така, властивість обумовлює естетичну цінність кращих творів Леоніда Вишеславського. Здавалося б, що збірка, складена тільки з сонетів, буде одноманітною, монотонною. А вийшло зовсім не так. Класична форма інтимної лірики розкриває невичерпні можливості поета, виявляє неабияку гнучкість у передачі нового змісту. Маємо чудовий приклад оновлення «старої» форми, оновлення, пов’язаного передусім з поширенням і збагаченням тематичного діапазону, соціальної проблематики творів.
Подих сучасності оживлює, урізноманітнює, поглиблює «зоряні сонети», нерідко підносить їх до філософського узагальнення. І водночас — ознака зрілої громадської лірики! — він дуже особистий, «інтимний».
Подвиг космонавтів виступає у Л. Вишеславського як логічне продовження й розвиток грандіозного трудового й ратного подвигу народу. Так, у сріблястих зірках супутників є частка душі героя, над яким височить «с потемневшей карточкой пилота побеленный стужей обелиск...»
Ветер режет тысячами лезвий,
возлагает ночь венки созвездий
на крутого холмика кору.
Мы глядим в молчании на звезды,
и они вмерзают в наши слезы,
выступающие на ветру.
Суворий, урочистий тон. А який це вагомий, сильний образ: зорі, що «вмерзають у сльози»! Яке природне поєднання різнорідних художніх елементів, і який це міцний сплав почуттів — суму й радості, погляд у минуле і в прийдешнє...
Інтонації книги здебільшого мажорні. Не примітивно бадьорі, а породжені реальною складністю переживань, насичені розумінням духовної краси людини і вірою в її невичерпну творчу енергію. Інколи ці інтонації драматично загострені, майже трагічні, але й вони не затьмарюють світлої перспективи життя.
А втім, це зовсім не спрощує і не збіднює художньої палітри поета. Йому не чужі найтонші нюанси настрою, і він не пом'якшує фальшивого бадьорою ноткою елегійний смуток прекрасного сонета «Тоскливей нет мелодии на свете...» Не полегшує болісних роздумів про жінку, що завдає йому прикрості, чию натуру так важко осягнути («Опять не знаю я, как чувством управлять...»). Поет не шукає готових відповідей на складні питання — він розуміє мілину таких відповідей. І довірливо звертається до читача зі своїми сумнівами. Таке довір'я виправдовується стократ: воно створює живий контакт з читачем, дає простір його уяві, що вміє належно оцінити душевний стан і своєрідність ліричного героя.
Мабуть, одну з найхарактерніших рис збірки Л. Вишеславського становить напрочуд «земна» оболонка «космічної теми». Повернувшись з міжзоряної подорожі, людина висловлює своє заповітне бажання: «Хочу в днепровской увидать волне свет той звезды, где быть случилось мне, и окуньков добыть на зорьке ранней...» Образ жінки-трудівниці виростає воістину до космічних розмірів: «Она идет у стало в гору, в гору, на плечи небо звездное взвалив». А небо у Вишеславського «сплошь отборною звездою полно, как будто сеялка зерном». І ще: «кружится небо, как гончарный круг, столетья обжигаются, как глина». Таких прикладів — безліч.
І свідчать вони не лише про зрозуміле інтуїтивне прагнення поета співвіднести явища різних планів (це дає, між іншим посилений художній ефект), міряти нове знайомою міркою. З «космічної» висоти автор по-новому оцінює і звичні явища й поняття, глибше осмислює любов до землі і рідних людей. Недарма, ступивши на ґрунт Місяця, герой захоплено вигукує: «Вверху Земля сиянье излучала. То лился свет из твоего окна!»
Оце світло, по-новому й по-особливому дороге, не знижує непримиренності до всього, що здатне його затьмарити. Навпаки — посилює. Час великих звершень і великого героїзму вимагає від людини — дрібне й негідне залишити в минулому.
[…]
Л-ра: Жовтень. – 1963. – № 6. – С. 151-152.
Твори
Критика
