Біографія Трохима Зіньківського
Трохим Аврамович Зіньківський (псевдоніми — Т. Звіздочот, Т. Певний, М. Цупкий та ін.) – український письменник, фольклорист і публіцист – народився 23 липня (4 серпня за н. ст.) 1861 року в м. Бердянськ (тоді Таврійська губернія, нині Запорізька область, Україна) в робітничій сім'ї Аврама та Уляни Зіньківських.
Перші уроки грамоти малий Трохим одержав від батька, потім блискуче навчався у приходській школі, отримуючи за успіхи в навчанні похвальні листи.
У 1873, не маючи змоги платити за навчання в Бердянській класичній гімназії, Аврам Зіньківський віддає сина до училища. Осінь 1873 - червень 1876 Трохим навчається у двокласному міському училищі. В училищі у Зіньківського пробуджується інтерес до рідної мови, української пісні: читає твори Г. Квітки-Основ'яненка, «Чорну раду» П. Куліша, «Кобзар» Шевченка та ін. Після закінчення училища мріє стати учителем і вирішує вступити до Феодосійського учительського інституту. У серпні 1877 Зіньківський відбуває із Бердянська до Феодосії, а звідти до Карасубазара (нині м. Білогірськ), де тоді, через російсько-турецьку війну, був тимчасово розташований Феодосійський учительський інститут.
Восени 1877 через прогресуючу хворобу очей (трахому), Т. Зіньківський змушений був покинути інститут і їхати на лікування до Харкова. Відомий офтальмолог Л. Гіршман успішно прооперував Зіньківського. Протягом осені 1877 – червня 1879 Т. Зіньківський мешкає у Харкові. Працює помічником пекаря, згодом робітником у друкарні. У липні 1879 повертається до Бердянська.
13-14 вересня 1879 Т. Зіньківський успішно складає іспити при Бердянській гімназії, за програмою для осіб, які виявили бажання вступити до війська, і здобуває право вступу добровольцем на військову службу на правах третього розряду. 24 вересня 1879 вирушає пароплавом до Керчі, а звідти — до Сімферополя. 17 жовтня 1879 його зараховано на військову службу. 24 серпня 1880 Зіньківський вступає до юнкерського училища в Одесі, де доля звела його з Л. Смоленським, учителем історії та географії, згодом відомим ученим, громадським діячем, близьким приятелем М. Драгоманова.
У 1881 відбулося заочне знайомство Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком. Л. Смоленський залучає Зіньківського до наукової роботи — виписування зі старих українських видань слів та цілих речень для майбутнього словника, який готувала до друку Санкт-Петербурзька академія наук.
7 серпня 1882 Т. Зіньківський закінчує юнкерське училище за другим розрядом, через помсту ротного командира, хоча мав усі підстави для першого, бо кращого за нього учня не було. У серпні 1882 Зіньківського прийнято на військову службу до 126-го піхотного Рильського полку в м. Черкаси. За старі «гріхи» йому дозволили працювати на нестройових посадах, начальство не спускало з нього ока. 15 травня 1883 Трохиму Зіньківському присвоєно офіцерське звання поручика. Він мріє про вступ до Одеського університету. Та для цього треба було мати гімназійний атестат. Тому Зіньківський читає багато творів українських, російських та зарубіжних письменників, пильно стежить за літературним життям в Україні, тогочасною періодикою, вивчає іноземні мови.
21 лютого 1884 Зіньківський виїжджає на лікування до Київського військового госпіталю. Через кілька тижнів він повертається до свого батальйону, який тепер розташований в Умані. У 1884 в Умані, за сприяння Б. Грінченка, Зіньківський знайомиться з М. Комаровим, якого називали «адвокатом української літератури». За порадою М. Комарова Зіньківський перекладає твори М. Салтикова-Щедріна, розділи праці В. Антоновича «Історія великого князівства Литовського», статтю О. Пипіна «Епізоди з малорусько-польських літературних відносин» тощо. На цей час припадає й початок його літературної творчості. Травень-осінь 1885 - виїзд Зіньківського на літні військові табори до Житомира.
У квітні-червні 1886 перебуває в Києві, де при Другій класичній гімназії блискуче витримує іспити. У Києві Зіньківський мешкає у М. Комарова, де знайомиться з О. Кониським, М. Лисенком, М. Старицьким, П. Житецьким, В. Горленком, О. Пчілкою, Ф. Лебединцевим, з деякими київськими видавцями та книгарями. Після чого знову повертається до військової служби. 3 липня 1887 Т. Зіньківський прибуває до Києва для складання екзаменів в окружному штабі для вступу до Військово-юридичної академії в Петербурзі, щоб згодом стати цивільним юристом. 3 серпня 1887 успішне складає екзамени першого туру. Після чого вирушає до Петербурга на другий тур вступних іспитів до Академії, який також успішно витримує.
У 1887-1889, перебуваючи у Петербурзі, Т. Зіньківський налагоджує контакти з вихідцями з України, а також петербуржцями, які цікавилися Україною, її літературою, фольклором; знайомиться з Д. Мордовцевим, О. Пипіним, Л. Беренштамом та іншими громадсько-культурними діячами; згуртовує довкола себе невеликий гурт студентів-українців. Він допомагає укладати збірник українських пісень з нотами для учителів народних шкіл, закликає збирати матеріали для популярної історії України, яку мріяв написати.
У листопаді 1888 Зіньківський завершує роботу над автобіографічним оповіданням «Сидір Макарович Притика». Кінець 1888 – початок 1889 – Зіньківський об'єднує кілька оповідань під назвою «Малюнки справжнього життя» й віддає до цензури, одержавши невдовзі дозвіл на друк, який робить власним коштом. На сторінках «Одесских ведомостей» за сприяння М. Комарова з'явилися переклад російською мовою «Притики» та схвальна рецензія на твір. У Петербурзі Зіньківський перекладає українською мовою байки Езопа, твори Плутарха, Вергілія, сам пише байки. Зіньківський виношує ідею заснувати український тижневик.
13 травня 1889 Зіньківський звертається до Головного управління у справах друку з клопотанням щодо дозволу видавати збірник під назвою «Слово», зміст якого охоплював би пісні, легенди, казки та інші етнографічні матеріали Південної Росії, у натуральному вигляді та науковій обробці. Але отримує відмову. У червні 1889 пише оповідання «Сон», що виявилося для нього пророчим.
У 1889 перекладає твори Мольєра, збирає матеріал для граматики української мови, пише розлогу рецензію на книгу В. Науменка «Обзор фонетических особенностей малорусской речи» (1889), у якій висловлює надзвичайно цінні думки щодо походження, особливостей української мови. Збирає матеріали для історії української літератури, дійшовши при цьому висновку, що українська література починається не з І. Котляревського, а має давнішу традицію.
У травні 1890 Т. А. Зіньківський закінчує навчання у Військово-юридичної академії за першим розрядом у званні штабс-капітана. В цей час він сильно застудився, переніс запалення легень. У червні 1890 виїжджає до Києва. Він страшенно схуд, його мучить затяжний кашель. Домашнє лікування не допомагає, але до лікарів уперто не звертається. Незважаючи на хворобу продовжує літературну працю, записує фольклор, створює одне з найкращих оповідань «Моншер-козаче».
1 серпня 1890 Зіньківський стає до служби у Київському окружному військовому суді. У серпні-листопаді 1890 Т. Зіньківського відкомандировують спочатку до Курська, а згодом до Харкова. Ці переїзди остаточно підірвали його здоров'я. Він сподівався вирватися до Одеси, бо сухоти були вже в повному розпалі. Та через брак коштів зробити цього не зміг. Ще більше підірвала його здоров'я звістка про раптову смерть матері.
1 грудня 1890 Зіньківський, виснажений хворобою, подає рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров'я. У рапорті зазначає, що має на утриманні дружину та дочку. Оскільки досі він замовчував цей факт, бо одружився без дозволу начальника Військово-юридичної академії в Петербурзі (цей запис був відсутній в особовій справі), при звільненні був покараний — його позбавили пенсії.
13 грудня 1890 стан здоров'я Зіньківського різко погіршується, він практично не виходить з дому, не може навіть розмовляти. Підтримує його лише О. Кониський. Дружина та її родичі, люди заможні, не виявили належної уваги і допомоги, а родина в Бердянську не знала, що він хворіє.
На початку 1891 Зіньківський продовжує працювати над «Історією штунди», задуманої ще в Петербурзі, українською енциклопедією, монографією про карне право в Україні та Росії у другій половині XVIII ст. Починає писати оповідання «Кася», яке залишилося незакінченим.
25 квітня 1891 Зіньківський їде до Б. Грінченка, сподіваючись на покращення стану здоров'я. Але в дорозі він застудився і ще більше ослаб. Його сподівання на одужання не виправдались. 30 травня 1891 вже тяжко хворий Зіньківський вирушає до Бердянська. Він надіявся, що у ріднім краї, на півдні, йому допоможе морський клімат, родинне оточення. 1 червня 1891 зовсім знесилений прибуває до Бердянська. Батько та родичі проявили максимум уваги, щиро піклувалися. Останні дні Зіньківського минали то в маренні, то в лихоманці, то в нападах страшного кашлю.
Трохим Аврамович Зіньківський помер 8 (20 за н. ст.) червня 1891 року.
10 червня його поховали з військовими почестями на Бердянському кладовищі, поруч з могилою матері.
Твори
Критика
