Дві долі

Прийшла до мене доля,
Як був маленький я. —
Чи ти підеш зі мною,
Дитиночко моя?

А хвора мати з печі:
— Таж то моє дитя,
Скажи мені спочатку,
Яке його життя?!

— Він буде тяжко жити,—
Відповідала та,—
В зажурі та в нещасті
Пройдуть його літа.

Ходитиме до школи,
Де кпини-паничі,
Зі школи — до роботи,
А вчитися — вночі.

Та вся його наука
Даремно пропаде,
Бо для такого праці
Не знайдеться ніде.

Хіба зречеться мови,
Що ти йому дала,
І кине рідну пісню
У пазурі орла.

Та не журися, нене,
Цього не зробить він.
За рідне слово й пісню
Твій син піде на скін!

Писати буде вірші,
Але за те йому
Уже побудували
Казарму і тюрму.

Тут скрикнула матуся:
— Тобі його не дам! —
І доля вийшла з хати,
А я лишився сам.

Лишився я без долі,
Та через вісім літ
Спинилась друга доля
У нас коло воріт.

На бойовому танку
У Вересневі дні
Приїхала до мене,
Всміхнулася мені.

Її зустріла мати,
Вклонилась їй до ніг,
За квітами для неї
У поле я побіг.

Вони вели розмову,
А як вернувся я,
Мені сказала мати:
— Оце судьба твоя! ...

І я пішов за нею,
Озувши постоли.
Немало ми спізнали,
Немало ми пройшли.

Моя ти щедра доле,
Тебе я не кляну,
Хоч ти мені давала
Питного полину,

Не відступи від мене,
Веди мене і грій,
Щоб не ридала мати
В могилі кам’яній.

1956— 1988