Повітря Нью-Йорка

Уста затули собі, очі заплющ —
Пучками пізнаєш повітря Нью-Йорка:
Притрушений сажею чорний плющ,
Тканина затуглого диму й мороку.
Ялини й берези на сухоти слабі,
А зорі, як діти в сиротинці, зачахли.
Ти звикаєш ковтати в безсилій злобі
Ганчір’я плюшевого вітру із кагли.
Наохрест по стрілах та авеню
Снують його вперто акулисті авта.
Ти всотаний в нього, немов у брехню.
Легені болять непомітно, як правда.
Ти в нього закручений, ніби в сувій,
Ти сохнеш у ньому, як труп фараона,
А дощик, як сльози з фарбованих вій,—
Нещира й нікчемна твоя оборона.
Ти бурі благаєш, чекаєш громів,
Обдурений хмарою підлого смога.
Здається, нарешті ти зрозумів,
Що вбиває тебе найкрасніша дорога!