31-03-2021 Юрій Клен 71

Прокляті роки (1937). Частина ІІ

Прокляті роки (1937). Частина ІІ. Юрій Клен. Поезія. Читати онлайн

Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який нам показав би голод,
Отой проклятий 33-й рік?
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
жнива справляв на людській ниві серп?
О, скільки раз по місту «чорний ворон»
Шугав, зі сну хапаючи людей,
Коли вставала пітьма чорним бором,
Зітхаючи пащеками ночей!
І падав присуд, скорий чи нескорий,
Во славу ще нездійснених ідей,
Що їхні гасла вкрили двері храмів,
Що їхній намул світ роками плямив.

Але нехай в нерадісній добі

Вогняним квітом квітне давній спомин –
Слова, співцем проказані в журбі:
«ні соколу, ні кречету лихому
Не ляжем на поталу, й не тобі,
О чорний вороне!» В багрянім громі
Ревла небесна твердь. Як і тоді,
Ряхтіли гриви ржаві і руді.

У ті роки великої руїни
Такий рясний, нечуваний врожай
Послав Господь нещасній Україні,
Якого доти ще не бачив край.
І знову доля в грі мінливо-змінній
Ненатлі орд, менажерові зграй
Все кинула на пожру і поталу
Та реготом безгучним реготала.

Зерно у купах пріло під дощем,
Кудись у море, в безвість, за границю,
Щоб насадити скрізь цей наш едем,
Немов виріскуючи із криниці,
Переливаючись рідким вогнем,
Текло струмками золото пшениці.
Ми тільки бачили той тьмяний блиск,
На горлі ж ми відчули пальців стиск.

Тоді дурні Грицьки і Опанаси
Вмирали, як у зливу комарі.
Тоді по селах їлось людське м’ясо,
І хліб пекли з розтертої кори.
Дивилися голодні діти ласо
На спухле тіло вмерлої сестри.
Так ми, хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери.

……….

Клекоче нам розпечене нутро.
Хто вичерпає нам шоломом горе?
Хто в душу нам плесне дощу відро?
Або який архангел винозорий
З свого крила позичить нам перо,
Щоб ту скажену гру фантасмагорій
Ми записали на блакитнім тлі,
Де літери горіли б нам у млі?

Які багряні й грізні епопеї
Нащадкам міг би геній розгорнуть,
Якби писав він кровію своєю,
Плеснувши нам в лице ту каламуть,
І змалював нового фарисея
І до Голоти страдницької путь!
Але всі казні, гибелі і втрати
Не перечислити й не зрахувати…

1937


Читати також