Олена Пчілка. Найкращі діти - матусі

(волинська приповістка)

В полі совонька літає,

Навдокола поглядає:

Що там видно на-околі,

В небесах, та в чистім полі?

Ох! Орел отам ширяє,

По-над гаєм все кружляє…

- Орле сизий! — загукала,

В його совонька спитала:

Що літаєш ти, кружляєш,

Що у гаю ти шукаєш?

- Я хотів би роздивитись,

Молодими поживитись

Пташенятами якими!

- Орле!.. Зглянься над моїми

Совенятами малими,

Що зостались там у гаю!

Не займай ти їх, благаю!!.

Мова совоньки та мила

Хиже серце зворушила:

- Хай же буде так, як кажеш!

Мовить беркут:— Тільки вкажеш

Ти мені, які там діти

Єсть у тебе, - щоб глядіти,

Обминуть їх. - Ох, мій боже! —

То ж тобі сказати може

Мати-совонька, звичайно,

Ту признаку: от нехай-но,

Як між пташечок дрібніших

Ти побачиш найгарніших,

Що-найкращих, то ж напевне

Мої дітки! - Слово ревне

Вчув орел. І, пам’ятавши

Ту признаку, він, шукавши

Здобич там, у ряснім гаю,

У зеленому розмаю,

Обминав пташат хороших,

Що-найкращих діток гожих.

І поїв він що найгірші,

Там були, найпоганіші.

Отже, - доленька нещасна!

Помилилась думка красна

Тої совоньки-матусі!

Плаче, бідна, в горі, в тузі:

Бо як-раз оті послідки

Та були - її то дітки!..