Стокротки

(З Ю. Словацького)

Мило пелюстки у квітів зривати,
Любо кохані мовлять перекази,
Мило було і при людях сказати,
Що ми кохаємось, мовить сто рази.

Мило під липовим стати намітом,
Квітоньки держучи так набоженно,
Мовить на-взаєм - обриваним цвітом:
„Любить”... і милая любить „страшенно”...

Часом сварилися любо, мов діти,
(А помириться все хтось заважає!);
Ти пам ’ятаєш, як білії квіти -
Той мовив „ні”, а той мовив - „кохає”...

Ось же тепер, без надії, самотний,
В скелях блукаючи, - смутним та лишнім, -
Вглядів стокротку я, духом турботний, -
Мов-би сестриця була тим колишнім...

Рвав я пелюсточки, - думка гадала...
З берега в озері білий цвіт гинув...
Знаєш, - в останнє, що квітка сказала?
Любиш, кохана, мене „до загину!”...

Швейцарія, 1836 р.