Ірина Щукіна про твір На спогад Шубертової серенади

Ірина Щукіна

«Серенада» Франца Шуберта.

Текст українською мовою Олени Пчілки (історія твору) Cеренада

Слова Олени Пчілки

Музика Франца Шуберта

Пчілка Олена. На спогад Шубертової серенади / Олена Пчілка; автор тексту І. Щукіна; упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2015. – 16 с.

У виданні вміщено поезію Олени Пчілки «На спогад Шубертової серенади», авторське дослідження музикознавця, завідувача Музею Лесі Українки, відділу Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького (м. Київ) Ірини Щукіної, яка вперше поєднала поезію Олени Пчілки як україномовний варіант тексту популярної «Серенади» німецького композитора Франца Шуберта.

«Серенада» Франца Шуберта українською мовою

(історія твору)

Подекуди трапляються дивовижні речі, які, попри намагання, не вдається до кінця зрозуміти, і вони лишають по собі відчуття незбагненної таїни…

У роздумах про варіанти відзначення ювілею Олени Пчілки майнула згадка про її поезію «На спогад Шубертової серенади». Одразу було знайдено ноти цієї широко відомої вокальної мініатюри, поруч на пюпітрі прилаштовано збірник творів письменниці й розпочато спроби утворити з вербального і нотного текстів гармонійну цілісність. Невдовзі виникло і чимдалі почало ширитися передчуття народження чогось нового, добре знайоме тим, хто поринав у творчий процес, бо слова майже ідеально єднались із музикою (під «майже» розуміємо потребу повторів певних фраз поезії). А далі, задля перевірки чи не є те передчуття оманливим, тривали пошуки ймовірного, раніше створеного варіанта пісні Франца Шуберта – Олени Пчілки, адже поезія була написана ще на початку 1880-х років. Проте жодної інформації про це не трапилося, – узагалі, як з’ясувалося, музичних творів на слова письменниці вкрай мало. З огляду на «буржуазно-націоналістичну» характеристику її діяльності від початку радянської доби з усіма похідними на довгі десятиліття, це цілком зрозуміло.

В душі поступово стверджувалося переконання: основою поезії Олени Пчілки «На спогад Шубертової серенади» став чи не найпопулярніший твір геніального австрійського композитора Франца Петера Шуберта (1797–1828) «Серенада» («Ständchen»)…

В інтернеті знайшлося чимало відео і звукозаписів виконання «Серенади» славетними співаками різних поколінь і різними мовами (німецькою, італійською, іспанською, російською, … ідиш (!), українською – жодного): Ріхарда Таубера, Фріца Вундерліха, Робертіно Лоретті, Дітріха Фішера-Діскау, Івана Козловського, Сергія Лемешева, Ірини Архипової, Георга Отса, Юрія Гуляєва…, дивовижних вокальних ансамблів – тріо тенорів Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Хосе Каррераса й тріо басів-профундо Володимира Міллера, Михайла Круглова, Сергія Кочетова і навіть широко відомої свого часу героїні фільму «Приходьте завтра» Бурлакової Фросі (актриси Катерини Савінової).

В інтернет-пошуках виникало відчуття єднання лірики Олени Пчілки через музику Шуберта з великим світовим музичним мистецтвом…

Вражало й розмаїття інструментальних інтерпретацій цього вокального твору, що народилися, напевно, із зачарування його мелодією. Найвідоміші симфонічні оркестри світу включають «Серенаду» до свого репертуару (соло виконують скрипки, віолончель, труба), здійснено низку естрадно-симфонічних обробок і перекладень для різного складу камерних ансамблів із включенням арфи, флейти, гітари, балалайки, акордеона, саксофона… Незмінну популярність має фортепіанна версія Ференца Ліста. 1942-го її запис здійснив Сергій Рахманінов, а згодом – Володимир Горовиць, Михайло Плетньов, Григорій Гінзбург та інші видатні піаністи. Неочікуваної експресивності та виразної танцювальності лірична пісня Франца Шуберта набула в інтерпретації Густаво Монтесано у стилі фламенко.

Вона полонить серця сучасних кіноглядачів.

Звичайно, такого розмаїття потрактувань Олена Пчілка не могла почути в останні десятиріччя ХІХ століття. Це обумовлено насамперед долею творчого доробку Франца Шуберта. Довгі роки автор щонайменше 9 симфоній, 7 концертних увертюр, 18 творів для театру (у т. ч. трьох опер), 25 ансамблів, 450 різножанрових творів для фортепіано, 600 вокальних творів був практично невідомим. За його життя було надруковано лише кілька мініатюр, а музику знало невелике коло шанувальників. Тільки у рік, коли завершився земний шлях Шуберта (1828), за сприяння друзів, відбувся перший і єдиний його авторський концерт.

Того ж року, вже по смерті композитора, побачила світ збірка «Лебедина пісня» («Schwanengesang») – віденський видавець Тобіас Хаслінгер, об’єднавши пісні, написані Шубертом в останні місяці життя, дав їй таку символічну назву. До збірки увійшла й «Серенада» («Ständchen») на слова берлінського поета і музичного критика Людвіга Рельштаба (1779–1860)^[1]. Пробудження інтересу до творчості Шуберта почалося у 1860-ті роки після того, як Роберт Шуман і Фелікс Мендельсон, а згодом Джордж Гроув й Артур Салліван знайшли нотні рукописи композитора і відкрили світу його незнану спадщину.

Особливою популярністю користувалися камерні вокальні твори Шуберта, написані у жанрі пісні (нім. – Lied), що близький до романсу. Якщо у першій чверті ХІХ ст., коли композитор звернувся до цього жанру, пісня вважалася придатною лише для домашнього музикування, то вже через пів століття, саме завдяки пісням Шуберта, в яких поєдналися простота і художня досконалість, цей жанр посів належне місце у класичній музиці, «вийшов» на сцену, завоював серця широкого кола слухачів і, вже на новому рівні, зазвучав у тісному родиннодружньому колі чи у хвилини усамітнення. Чудовий переспів російською мовою Миколи Огарьова «Песнь моя летит с мольбою…» приніс славу Шубертовій «Серенаді» на теренах Російської імперії.

Очевидно, легка для запам’ятовування лірико-романтична, з журливими нотками, мелодія справила незабутнє враження на поетичну натуру Олени Пчілки. В її збірці «Думки-мережанки», що побачила світ у Києві 1886 р., знаходимо вірш «На спогад Шубертової серенади». Хоча самé слово «спогад» не вдалося пов’язати з конкретною, документально зафіксованою, подією, проте видається цілком імовірною ситуація, що твір народився в емоційно-образному стані, навіяному спонтанним спогадом пережитого музично-естетичного враження, коли музика мимоволі знову і знову виникала у свідомості. Багато інших поезій збірки «Думкимережанки» також написані у настрої споглядання «скарбів минулого», якому немає вороття, в одвічних філософських роздумах про недосконале людське і недосяжне вічне. Погляд у минуле часто пробуджував у душі письменниці тужливі емоції різної «концентрації» і відтінків, причому

[1] «Серенаду» ще називають «Вечірня серенада» або «Лебедина пісня», за образною назвою збірки. Навіть у нижній частині пам’ятника на могилі композитора у Відні вирізьблені два лебеді, що схиляють голови до ліри.

таємними узами це пов’язувалося із сферою музики. У спогадах Олени Пчілки про брата, Михайла Драгоманова, читаємо: «Бував у нас у гостях мамин дядько <…> привозив і гітару, називаючи її

„бандуркою”; співати не співав, а все щось грав на ній, і якось робилося смутно, слухаючи…»^[1] . Ще один приклад наводимо за словами О. Косач-Кривинюк. Леся Українка, ще дитиною, була присутня на прощальному вечорі М. Драгоманова з друзями перед його від’їздом на еміграцію і добре пам’ятала, як «товариші співали тоді любиму дядькову пісню: „Ой, у полі билинонька коливається...”. Наша мати все життя після того не могла чути цеї пісні, так її журив спогад про той прощальний вечір»^[2] .

Завдяки тонкій природі душі письменниці, нотки суму, присутні в музиці Шуберта, ожили в рядках її поезії, але не затьмарили цю світлу романтичну оазу. Вона відчула, що світ пісень Шуберта – особливий, сповнений ніжною поетичністю, романтикою чистих і високих почуттів, витонченими і глибокими психологічними переживаннями, відчула, що це – сповідь душі, яка знайшла втілення не стільки у слові, скільки у музиці.

З точки зору відповідності римованих рядків Олени Пчілки мелодії Шуберта, можна сказати, що цей «спогад» свідчить про чудову музичну пам’ять поетеси, адже вірші органічно єднаються з музикою. Як тут не згадати про плідну діяльність О. П. Косач на ниві музичної фольклористики як збирача, дослідника, респондента і творця народних мелодій. Згадаймо хоча б ті авторські пісні Олени Пчілки, які згадує у своїх дослідженнях досвідчений фольклорист Климент Квітка: «Без тебе, Олесю» (надрукована Миколою Лисенком у збірнику як українська народна пісня), «Ой там на моріжку поставлю я хижку» (записана свого часу, як народна, самим К. Квіткою), а також центральну мелодію до драми Лесі Українки «Лісова пісня» (№ 8) – «Як солодко грає…» (її Олена Пчілка зложила на слова народної веснянки «Розлилися води на чотири броди», «навчившися цеї мелодії від матері в раннім дитинстві, Леся ввесь вік мала її за народню, волинську», – писав К. Квітка)^[3]. Підґрунтям успіху, звичайно, стала природна музична і літературна обдарованість Олени Пчілки, а також абсолютне злиття з українською співочою традицією з дитячих років.

[1] Пчілка Олена. Спогади про Михайла Драгоманова // Україна. – 1926. – Кн. 2-3. – С. 46.

[2] Косач-Кривинюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк, 1970. – С. 28.

[3] Українка Леся. Твори: У 7 т. – К.: Книгоспілка, 1923. – Т. 5. – С. 283. Про згадане докладніше див.: Щукіна Ірина. До історії одного автографа Олени Пчілки // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олена Пчілка і родина Косачів в історії інтелектуальної еліти України та Волині: Наук. зб. – Вип. 33. – Луцьк, 2009. – С. 80-84. Щукіна Ірина. У пошуках коментаря (мелодії до „Лісової пісні” Лесі Українки) // Слово і Час. – 2012. – № 7. – С. 51–64.

композитора зазнала впливів угорської мелодики і народно-пісенної творчості слов’янських народів, що входили тоді до Австрійської імперії, і це, звичайно, також сприяло консонансу музики Шуберта і поетичного слова Олени Пчілки.

За наявності такої повної гармонії у «Серенаді» Шуберта – Олени Пчілки на рівні форми і метро-ритму, виникає питання про ступінь дотримання сюжетної канви, образності, настрою поетичного першоджерела. Беручи до уваги факт, що гумористичне оповідання німецькою мовою юної Ольги Драгоманової, майбутньої письменниці Олени Пчілки, було опубліковане ще під час її навчання у пансіоні шляхетних дівчат п. Нельговської, зникає сумнів, що вона могла зробити якісний переклад (переспів) з оригінального німецького тексту Людвіґа Рельштаба. У вірші «На спогад Шубертової серенади» збережено емоційно-образну атмосферу первісного тексту, але не відчувається намагання утримати з ним тісний зв’язок, це – вільна імпровізація на задану тему, причому з українським колоритом. Завдяки використаній лексиці, тонким мовним нюансам, образності, притаманній українській пісні, що органічно злилася з художнім словом Олени Пчілки, у поезії й створюється неповторний колорит. У поєднанні з музикою Шуберта навіть виникає відчуття спорідненості мелодики німецької й української пісні. Може це й суб’єктивне враження, пропонуємо скласти своє.

Протягом усього життя Олена Пчілка щиро прагнула залучити співвітчизників до найкращих надбань світової культури через українське слово. У її літературному доробку переклади творів Андерсена, Гейне, Гете, Гюго, Діккенса, Доде, Кольцова, Лонгфелло, Міцкевича, Мопассана, Надсона, Овідія, Сапфо, Свіфта, Л. Толстого, Тургенєва, Тютчева, Уайльда, Шіллера та ін. Письменниця заохочувала молодь до знайомства з європейською літературою, а тих, хто знав іноземні мови – до перекладів, причому особисто сприяла, аби ті переклади були найкращими. Згадаймо перші кроки на цьому шляху її власних дітей, пройдені разом з мамою: «Вечорниці» М. Гоголя у перекладі Михайла Обачного й Лесі Українки під редакцією Олени Пчілки (Львів, 1885) чи «Книгу пісень» Г. Гейне у переспівах Лесі Українки і М. Стависького з передмовою Олени Пчілки (Львів, 1892). ЇЇ благотворний вплив відчувався і в роботі гуртка «Плеяда», який об’єднав «літераторів-товаришів, що служили одній справі, що любили не тільки власний поспіх, не тільки ті або інші власні інтереси, а рідне слово й завдання рідного життя»^[5]. І хоча, як ми з’ясували, вірш Олени Пчілки «На спогад Шубертової серенади» не належить до числа перекладів, його музична версія має послужити ідеї, яку плекала письменниця: відтепер «Серенада» Ф. Шуберта зможе звучати українською мовою.

[5] Старицька-Черняхівська Людмила. Хвилини життя Лесі Українки // Спогади про Лесю Українку. – К.: Дніпро, 1971. – С. 401.

Дивовижним видається те, що поетичний шлейф спогаду письменниці не розтанув у часовому потоці, а поєднався зі своїм музичним натхненням, хоч і промайнуло вже близько 130 років…