Зміна клімату: «Ми створили цивілізацію одержиму самознищенням – це жах!», – пише вчений-географ
Автор: Джеймс Дайк, професор глобальних систем Ексетерського університету.
Погана на смак кава. Гірка із нудотно-солодким запахом. Така кава виходить через переповнення фільтрувальної машини, після чого заварку залишають на гарячій плиті та настоюють декілька годин. Її я постійно пив протягом дня, щоб крутилися останні шестерні, що залишилися в моїй голові.
Аромати міцно пов’язані зі спогадами. Саме тому сморід тієї поганої кави переплітається зі спогадами про моє раптове усвідомлення, що на нас чекає повна руїна.
Це сталося весною 2011 року, коли мені вдалося поговорити з дуже високопоставленим членом Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) під час перерви на каву на семінарі. МГЕЗК була заснована 1988 року у відповідь на зростаючу стурбованість тим фактом, що зміни клімату Землі, які ми можемо спостерігати, в значній мірі спричинені людьми.
МГЕЗК оглядає величезний обсяг наукових досліджень з питання кліматичних змін і складає аналітичні звіти кожні чотири роки. Зважаючи на вагомий вплив висновків МГЕЗК на політику та промисловість, до представлення та передачі їхніх наукових висновків ставляться з великою обережністю та ретельно все перевіряють. Тому я нічого особливого не очікував, коли прямо запитав якого рівня, на його думку, досягне глобальне потепління, перш ніж нам вдасться зробити необхідні скорочення викидів парникових газів.
«О, я думаю, що ми на шляху до зростання температури принаймні на три градуси», – сказав він.
«Ну, так, ми на шляху – відповів я, – проте ми не досягнемо трьох градусів, чи не так?» (Адже що б ви не думали про поріг у два градуси Цельсія, який відокремлює «безпечні» кліматичні зміни від «небезпечних», три градуси значно перевищують позначку, яку може витримати більша частина світу.)
«Не зовсім», – відповів він.
Це не була його спроба ухилитись від відповіді, а найліпша оцінка того, куди після всіх політичних, економічних та соціальних суперечок ми можемо потрапити.
«Але як щодо багатьох мільйонів людей, які знаходяться під безпосередньою загрозою, – продовжив я. – Ті, хто живе в низинних країнах, фермери, які постраждають від різких змін погоди, діти, вразливі до нових захворювань?»
Він зітхнув, зупинився на кілька секунд, і сумна, безнадійна посмішка з’явилася на його обличчі. Тоді він просто сказав: «Вони загинуть».
Якщо не будуть вжиті радикальні заходи, на нас чекають глобальні руйнування
Цей епізод чітко розділив мою академічну кар’єру на два етапи. На той час я був викладачем-новачком у галузі складних систем та науки про земну систему. Раніше я працював науковцем у міжнародному астробіологічному проекті в Німеччині.
Багато в чому це була робота моєї мрії. Будучи маленьким хлопчиком, я лежав на траві ясними літніми вечорами, дивився на одну з точок на нічному небі й думав, чи навколо цієї зірки обертається планета з істотами, які можуть дивитися вгору з поверхні свого світу і так само дивуватися, чи може бути знайдено життя в нічим не примітній Сонячній системі, яку ми називаємо домом у Всесвіті. Багато років потому моє дослідження включає роздуми про те, як життя на поверхні може впливати на атмосферу, океани і навіть її гірські породи.
Саме так склалась ситуація з життям на Землі. У глобальному масштабі повітря, яким ми всі дихаємо, містить кисень здебільшого в результаті фотосинтезу, тоді як важлива частина національної ідентичності Великої Британії для деяких – білі скелі Дувра – складається з незліченної кількості крихітних морських організмів, які жили більш ніж 70 мільйонів років тому.
Тож це був не дуже великий крок від роздумів про те, як життя радикально змінило Землю за мільярди років, до мого нового дослідження, яке розглядає, як певний вид вніс серйозні зміни за останні кілька століть. Якими б іншими властивостями Homo sapiens не володіли – наприклад, протилежні великі пальці, прямоходіння та великий мозок – наша здатність впливати на навколишнє середовище, можливо, є безпрецедентною за всю історію життя. Як ніхто, ми, люди, можемо створити грандіозний безлад.
Зміни впродовж життя
Я народився на початку 1970-х. Це означає, що за моє життя кількість людей на Землі подвоїлась, а кількість диких тварин зменшилась на 60%. Людство вразило біосферу руйнівною силою. Ми вирубали більше половини тропічних лісів світу, і до середини цього століття їх може залишитися не більше чверті. Це супроводжувалося масовою втратою біорізноманіття, тож біосфера може вступити в одне з найбільших масових вимирань в історії життя на Землі.
Ще більшу тривогу викликає те, що зміна клімату поки що значною мірою не впливає на ці наслідки. Зміна клімату – це «привиди» майбутніх наслідків. Вона має потенціал підняти все, що наробили люди, на ще вищий рівень. Достовірні оцінки свідчать про те, що кожному шостому виду загрожує вимирання, якщо зміни клімату триватимуть.
Наукова спільнота б’є тривогу щодо зміни клімату протягом десятиліть. Політична та економічна реакція була м’яко кажучи млявою. Ми знаємо, що для того, щоб уникнути найгірших наслідків зміни клімату, зараз нам потрібно швидко скоротити викиди парникових газів.
Раптове збільшення кількості повідомлень у засобах масової інформації про зміну клімату завдяки діяльності учасників соціально-політичного руху «Повстання проти вимирання» (англ. Extinction Rebellion) та шкільним страйкам заради клімату на чолі з Гретою Тунберг свідчить про те, що ш
ирші верстви суспільства починають усвідомлювати необхідність вживання термінових заходів. Чому для звернення уваги на це послання знадобилася окупація площі Парламенту в Лондоні та вихід дітей зі шкіл по всьому світу?
Існує й інший спосіб поглянути на те, як ми реагуємо на зміну клімату та інші екологічні проблеми. Одночасно це і захоплює, і жахає. Цей погляд захоплює, тому що пропонує нову перспективу, яка може подолати бездіяльність. Він жахає, тому що, якщо ми не будемо обережними, це може призвести до зневіри та паралічу.
Адже одне з пояснень нашої колективної невдачі щодо протидії зміни клімату полягає в тому, що такі колективні дії, можуть бути неможливими. Справа не в тому, що ми не хочемо змінюватися, а в тому, що не можемо. Ми замкнені в системі планетарного масштабу, яка, незважаючи на те, що побудована людьми, здебільшого поза нашим контролем. Ця система зветься техносферою.
Техносфера
2014 року американський геолог Пітер Гафф ввів поняття техносфери, що означає систему, яка складається з окремих людей, людських суспільств та речей. Якщо говорити про речі, то люди створили їх неймовірну кількість – 30 трильйонів метричних тонн. Починаючи з хмарочосів і фонтанів та закінчуючи компакт-дисками і наборами для фондю. Значна частина цих речей – це інфраструктура, наприклад, автомобільні дороги та залізниці, яка об’єднує людство.
Поряд з фізичним переміщенням людей та споживаних ними товарів є передача інформації між людьми та машинами. Спочатку через усне спілкування, потім через пергамент та паперові документи, згодом через радіохвилі, перетворені на звук та зображення, а пізніше передача цифрової інформації через Інтернет. Ці мережі сприяли розвитку людських спільнот. Від кочових груп мисливців-збирачів та невеликих землеробських племен до мешканців мегаполісу з населенням понад 10 мільйонів людей, Homo sapiens – це глибоко соціальний вид.
Такими ж важливими, але набагато менш помітними є суспільство і культура. Сфера ідей та переконань, звичок та норм. Люди роблять багато різних речей, тому що у важливих аспектах вони сприймають світ по-різному. Ці відмінності часто є першопричиною нашої нездатності діяти ефективно в глобальному масштабі. Адже немає ніякого глобального уряду.
Але хоч би якими різними ми не були, переважна більшість людства зараз поводиться принципово однаково. Так, все ще є кочівники, які блукають тропічними дощовими лісами, все ще є племена морських мандрівників. Але більше половини населення планети нині живе у містах, і майже всі вони так чи інакше пов’язані з промисловою діяльністю. Більшість людства тісно вплетена в глобалізовану, індустріалізовану складну систему – техносферу.
Важливо, що масштаб і потужність техносфери різко зросли після Другої світової війни. Це величезне збільшення кількості людей, їх енерго- та матеріалоспоживання, виробництва продуктів харчування та впливу на довкілля отримало назву «велике прискорення».
Тиранія зростання
Було б логічно припустити, що мета виробництва продуктів і послуг полягає в тому, щоб їх можна було купувати і продавати, а виробники могли отримувати прибуток. Тож, прагнення до інновацій – наприклад, до швидших, більш компактних телефонів – обумовлено перспективою заробляти більше грошей, продаючи більше телефонів. З огляду на це, письменник-еколог Джордж Монбіо стверджує, що першопричиною зміни клімату та інших екологічних лих є капіталізм, і, отже, якщо ми дозволимо капіталізму продовжити своє існування, то будь-яка спроба зменшити викиди парникових газів в кінцевому результаті зазнає невдачі.
Якщо відійти від вузького погляду на працю окремих виробників і навіть цілого людства, то можна побачити принципово іншу точку зору, яка виходить за межі критики капіталізму та інших форм суспільного ладу.
Люди споживають. Перш за все, ми повинні їсти і пити, щоб підтримувати наш метаболізм, аби вижити. Крім того, нам потрібен притулок і захист від природних стихій.
Є також речі, які нам потрібні для виконання різних завдань і видів діяльності, а також для подорожей на роботу та по справах. Крім того, існує й більш дискреційне споживання: телевізори, ігрові приставки, прикраси, одяг.
Мета людей у цьому контексті – споживати продукти та послуги. Чим більше ми споживаємо, тим більше матеріалів має бути видобуто із Землі, і чим більше енергоресурсів використовується, тим більше має бути побудовано заводів та інфраструктури. І зрештою, техносфера буде зростати все більше.
Зростання економіки ґрунтується на зростанні споживання. Роман Михайлюк/Shutterstock
Виникнення і розвиток капіталізму, очевидно, привезли до зростання техносфери: використання ринків і правових систем дозволяє збільшити споживання і, таким чином, зростання. Але інші політичні системи можуть служити цій же меті з різним ступенем успіху. Згадайте промислове виробництво та забруднення довкілля у колишньому Радянському Союзі. У сучасному світі важливим є лише зростання.
Ідея про те, що зростання зрештою стоїть за нежиттєздатністю людської цивілізації, не є новою концепцією. Як відомо, Томас Мальтус стверджував, що приріст населення має межі, тоді як у звіті Римського клубу 1972 року «Межі зростання» були представлені результати моделювання, які вказували на майбутній колапс світової цивілізації.
Нині альтернативні пропаганді зростання наративи, можливо, отримують політичну підтримку британської Всепартійної парламентської групи, що скликає зустрічі та заходи, на яких серйозно розглядають політику антизростання. А стримування зростання в екологічно безпечних межах є основною ідеєю Зеленого нового урсу, який зараз серйозно обговорюється в США, Великій Британії та інших країнах.
Якщо зростання є такою серйозною проблемою, то ми просто повинні працювати
над її вирішенням, чи не так? Це буде непросто, оскільки зростання є невід’ємною частиною всіх сфер політики та економіки.
Але ми можемо, принаймні, уявити, як виглядала б економіка антизростання.
Але боюсь, що ми не зможемо уповільнити розвиток техносфери, навіть якщо спробуємо, тому що насправді це не в наших силах.
Межі свободи
Здається парадоксом, що люди неспроможні зробити вагомі зміни у системі, яку самі ж створили. То ж наскільки ми вільні? Скоріше, ми можемо бути дуже скутими у власних діях, ніж бути володарями своєї долі.
Ніби кров, що тече по венах, люди є частиною глобальної системи, яка задовольняє всі наші потреби. Тому ми повністю покладаємося на неї.
Якщо ви заскочуєте в машину, щоб дістатись до конкретного пункту призначення, то ви не можете пересуватись по прямій. Ви використовуєте прокладені дороги, які старші за вашу машину або навіть націю. Значна частина людських зусиль та старань спрямовані на підтримку цієї структури техносфери. Наприклад, ремонт доріг, залізниць та будівель.
Тож, будь-які зміни повинні бути поступовими, бо вони мають спиратися на те, що створили нинішнє та попередні покоління. Визначення руху людей через дорожні мережі здається тривіальним способом продемонструвати те, що події далекого минулого можуть обмежити сьогодення. Але шлях людства до декарбонізації не буде прямим. Звідси треба починати та принаймні на початку використовувати існуючі маршрути розвитку.
Це не може служити виправданням для політиків за відсутність амбіцій та хоробрості. Однак, це вказує на те, що можуть бути більш глибокі причини, через які викиди вуглецю не зменшуються, навіть якщо з’являється все більше хороших новин про альтернативи викопному паливу.
Подумайте: у глобальному масштабі ми стали свідками феноменальних темпів розвитку сонячної, вітрової та інших джерел відновлюваної енергії. Проте глобальні викиди парникових газів продовжують зростати. Це пояснюється тим, що відновлювані джерела енергії сприяють зростанню – вони просто пропонують інший метод видобутку енергії, а не замінюють існуючий.
Виробництво відновлюваної енергії не призвело до скорочення використання викопного палива. Тонгсук Атіваннакул / Shutterstock
Зв’язок між розміром глобальної економіки та викидами вуглецю настільки міцний, що американський фізик Тім Ґарретт запропонував дуже просту формулу, яка пов’язує обидва явища з вражаючою точністю. Використовуючи цей метод, вчені, які досліджують атмосферу, можуть надзвичайно точно визначити розмір глобальної економіки за останні 60 років.
Але кореляція не обов’язково означає причинно-наслідковий зв’язок. Те, що існує тісний зв’язок між економічним зростанням і викидами вуглецю, не означає, що це має тривати нескінченно. Надзвичайно просте пояснення цього зв’язку полягає в тому, що техносферу можна розглядати як двигун, який працює для створення автомобілів, доріг, одягу та іншого – навіть людей – за допомогою доступної енергії.
Техносфера все ще має доступ до значних запасів викопного палива з високою щільністю енергії. Тому абсолютне відокремлення глобальних викидів вуглецю від економічного зростання не відбудеться, доки вони або не вичерпаються, або техносфера врешті не перейде на виробництво альтернативної енергії. Це може бути далеко за межами безпечної зони для людей.
Огидний висновок
Ми щойно зрозуміли, що наш вплив на земну систему такий великий, що ми, можливо, розпочали нову геологічну епоху – антропоцен. Земні породи будуть свідчити про вплив людей ще д
овго після нашого зникнення. Техносферу можна вважати двигуном антропоцену. Але це не означає, що ми керуємо ним. Можливо, ми створили цю систему, але вона не побудована для нашої спільної вигоди. Це повністю суперечить тому, як ми уявляємо собі відносини з земною системою.
Візьмемо концепцію планетарних меж, яка викликала великий науковий, економічний та політичний інтерес. Ця ідея розглядає розвиток людства як вплив на дев’ять планетарних меж, включаючи зміну клімату, втрату біорізноманіття та закислення океану. Якщо ми вийдемо за ці межі, то земна система зміниться так, що стане дуже важко, можливо навіть неможливо, зберегти людську цивілізацію. Скажімо, цінність біосфери тут полягає в тому, що вона надає нам товари та послуги. Це означає те, що ми можемо справді отримати від системи.
Цей дуже антропоценртичний підхід має призвести до більш сталого розвитку та стримувати зростання. Але світова технологічна система, яку ми побудували, впевнено обходить такі обмеження. Вона використовує винахідливість людей для створення нових технологій, таких як геоінженерія, для зниження температури поверхні Землі. Це не зупинить закислення океану і призведе до потенційного колапсу океанічних екосистем. Неважливо. Кліматичних обмежень можна було б уникнути, і техносфера могла б приступити до роботи над подоланням будь-яких побічних ефектів втрати біорізноманіття. Рибні запаси зменшуються? Перейдіть на вирощену на фермах рибу або інтенсивно вирощувані водорості.
За цим визначенням, здається, що ніщо не може перешкодити техносфері ліквідувати більшу частину біосфери Землі для задоволення свого зростання. Доки споживаються товари та послуги, техносфера продовжуватиме зростати.
Тому помилятися можуть як ті, хто боїться краху цивілізації, так і ті, хто твердо вірить, що людські інновації здатні вирішити всі проблеми сталого розвитку.
Зрештою, набагато менше і набагато багатше населення, що налічує лише кілька сотень мільйонів людей, може споживати більше, ніж нинішнє населення, що становить 7,6 мільярда осіб, або прогнозоване населення, що становитиме 9 мільярдів людей до середини цього століття. У той час як будуть поширені руйнування, техносфера зможе витримати зміну клімату вище трьох градусів Цельсія. Для неї не має значення, та і не може мати значення, що мільярди людей загинуть.
І колись у майбутньому техносфера зможе навіть функціонувати без людей. Ми турбуємося про те, що роботи займуть робочі місця людей. Проте, насправді, нам треба більше турбуватися про те, що вони можуть взяти на себе роль основних споживачів.
План втечі
Ситуація може здатися досить безнадійною. Незалежно від того, чи є мій аргумент точним відображенням нашої цивілізації, існує ризик, що він породжує самоздійснюване пророцтво. Бо якщо ми віримо в те, що не можемо уповільнити розвиток техносфери, то навіщо тоді турбуватися?
Тому питання більш не про те, що може змінити окрема людина, а про те, чи може людство зробити хоч щось. Скорочення авіаперельотів, споживання м’яса і молочних продуктів, а також поїздки на роботу на велосипеді – це кроки, які заслуговують на схвалення, але вони не є життям поза техносферою.
Справа не тільки в тому, що ми даємо мовчазну згоду жити у техносфері, використовуючи її дороги, комп’ютери або інтенсивно вирощувану їжу. Справа ще й в тому, що, будучи продуктивними членами суспільства, заробляючи і витрачаючи, а головне споживаючи, ми сприяємо розвитку техносфери.
Можливо, визнання того, що люди не контролюють планету, дозволить подолати фаталізм і запобігти катастрофі. Це стало б першим важливим кроком, який міг би призвести до ширшого бачення, що охоплює не тільки людство.
Наприклад, загальне економічне ставлення до дерев, жаб, гір та озер полягає в тому, що ці речі мають цінність лише в тому випадку, якщо вони щось дають нам. У нашому світосприйнятті вони лише ресурси для експлуатації та стоки для відходів.
Що, якби ми сприймали їх як компоненти або навіть наші товариші у складній системі Землі? Так питання про сталий розвиток, тобто про відповідальне використання природних ресурсів, стають питаннями про те, як зростання техносфери може враховувати їхні проблеми, інтереси та добробут, так само як і наші.
Це може підняти питання, які здаються абсурдними. Які проблеми чи інтереси у гір? Або у бліх? Але якщо ми продовжимо сприймати ситуацію за принципом «ми проти них», коли людський добробут переважає все інше в системі Землі, то ми, насправді, зламаємо найкращий захист від загроз нестримної техносфери.
Тому найефективнішим захистом від кліматичних змін можуть бути не технологічні рішення, а більш фундаментальне переосмислення того, що є хорошим життям на цій особливій планеті. Наші здібності змінювати та переробляти техносферу можуть бути критично обмеженими, але ми повинні мати можливість передбачати альтернативні варіанти майбутнього. Поки що наша відповідь на виклик зміни клімату виявляє фундаментальний брак колективної уяви.
Для розуміння того, що ви перебуваєте у в’язниці, ви повинні спочатку побачити грати. Той факт, що ця в’язниця створювалася людьми протягом багатьох поколінь, не змінює висновку, що зараз ми тісно пов’язані в системі, де наша бездіяльність може призвести до зубожіння і навіть до смерті мільярдів людей.
2011 року я усвідомив реальну можливість того, що людству загрожує катастрофа. Я все ще відчуваю запах тієї поганої кави, я все ще можу згадати, як важко мені було зрозуміти слова, що я чув. Прийняття реальності техносфери не означає визнання поразки, покірного повернення до наших камер. Це означає здобуття нової важливої частини карти та планування втечі.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Climate change: “We’ve created a civilisation hell bent on destroying itself – I’m terrified,” writes Earth scientist» в журналі «The Conversation» 24 травня 2019 р.
Переклали студенти групи 31п Факультету іноземної філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
