Зловживання в Інтернеті: заборона анонімних облікових записів у соціальних мережах – не вихід

Автор: Геррі Даєр, професор педагогіки Університету Східної Англії.

Після трагічної загибелі члена британського парламенту від Саутенд-Весту Девіда Еймесса колеги-депутати заговорили про те, як найкраще захистити політиків і громадськість від зловживань і шкоди. Це включало сильний акцент на ухваленні законів, покликаних зупинити зловживання в Інтернеті, хоча поліція не пов’язувала вбивство Еймесса безпосередньо з цією проблемою.

Існують припущення, що таке зловживання можна пояснити, принаймні частково, анонімністю в Інтернеті, тобто тим фактом, що багато користувачів соціальних мереж створюють свої облікові записи за допомогою псевдонімів і без зображень, які б розкривали, хто вони, щоб приховати свої ідентичність. Виступаючи на Sky News, міністр внутрішніх справ Пріті Пател зазначила, що необхідно вирішити проблему анонімних облікових записів. На запитання, чи розгляне вона законодавство, щоб позбавити права на анонімність у соціальних мережах, Пател відповіла:

«Я хочу, щоб ми все подивилися. І робота вже ведеться […] Але ми не можемо так продовжувати. Насправді я проводжу занадто багато часу зі спільнотами, які справді зазнали атаки, про яких публікували всілякі пости в Інтернеті, і нам важко видалити ці повідомлення. Ми хочемо внести в це великі зміни».

Відтоді ця ідея набула підтримки британських урядовців, та інші депутати закликали заборонити анонімні акаунти в соціальних мережах як спосіб пом’якшити зловживання в Інтернеті.

Проте, хоча зрозуміло, що необхідно розглянути те, як ми взаємодіємо з соціальними медіа та в них, позбавлення анонімності не вирішить проблеми зловживання в Інтернеті. Насправді, втрата права на анонімність в Інтернеті може завдати шкоди багатьом користувачам, особливо представникам марґіналізованих груп.

Анонімність як форма захисту

Хоча є багато прикладів, коли люди використовують анонімні облікові записи в соціальних мережах для переслідування інших в Інтернеті, так само очевидно, що анонімність може стати рятівним колом для багатьох користувачів і спільнот. Анонімні публікації можуть дозволити людям захистити себе – відкрито обговорювати та безпечно розглядати складні теми. Це може дозволити людям повідомляти про зловживання та шукати інформацію.

Наприклад, користувачі соціальних мереж у спільнотах ЛГБТКІА+ говорять про важливість онлайн-анонімності як способу безпечного ведення дискусій про сексуальність, коли розголошення свого імені може поставити їх під значний ризик зловживання та шкоди в Інтернеті та офлайн. Деякі визнають, що анонімність дозволяє їм отримувати доступ до цінної інформації в Інтернеті під час пошуку власної особистості.

У власному дослідженні для моєї книги 2020 року «Розробляючи соціальне» (Designing the Social) про дизайн та ідентичність соціальних медіа мої респонденти розповідали про те, як вони відчували, що анонімність допомогла їм розвинути суспільну приналежність. Один учасник обговорював, як через дошки коментарів формувалися соціальні стосунки з іншими, використовуючи псевдоніми: «Я знаю деякі глибоко особисті речі про всіх них, незважаючи на той факт, що я не знаю їхніх імен».

Хоча респонденти говорили про випадки зловживання в Інтернеті з боку анонімних користувачів, було зрозуміло, що анонімність також забезпечує шлях до створення спільнот і мереж підтримки. Вимога використання справжніх імен може створити бар’єри та виклики для вже марґіналізованих спільнот і користувачів, для яких «справжні імена» є складним питанням. Сюди входять ґендерно неконформні користувачі, дреґ-королеви, корінні американці та люди, які пережили насильство.

Багато кривдників не анонімні

Анонімність можна використовувати для переслідування «відчужених» груп, таких як жінки, ЛГБТКІА+ і мусульмани. Однак дослідження показують, що люди, які використовують свої справжні імена, також вчиняють образи та знущання.

У соціальних мережах ми продовжуємо бачити користувачів, які готові говорити образливі речі та ділитися небезпечним контентом, показуючи власні повні імена, посади та інформацію. Тож, заборона анонімних профілів у соціальних мережах не усуне основної причини ненависті, яку ми бачимо в Інтернеті, будь то до марґіналізованих спільнот чи депутатів.

Дослідження показують, що чорношкірі та азіатські депутатки стикаються з найбільшою кількістю знущань щодо депутаток в Інтернеті, демонструючи, що проблема анонімності, можливо, є не першопричиною знущань, а способом прояву глибших соціальних проблем в Інтернеті. Катрін Тійденберг й Емілі ван дер Наґель пишуть у своїй книзі «Секс і соціальні медіа» (2020):

«Незалежно від того, анонімні вони чи ні, люди переглядають наявні публікації та коментарі, шукаючи підказки щодо того, що дозволено в певному онлайн-просторі, і поводяться відповідно. Справа не в тому, що анонімні люди мають недобрі наміри: дизайн і модерація платформ багато в чому визначають, які види поведінки дозволені та процвітають у соціальних мережах».

Я погоджуся з цим і закликаю платформи взяти на себе більше відповідальності за спільноти, які вони підтримують, а також за голоси та дискурси, які вони підсилюють чи заглушають в Інтернеті. Хоча приємно бачити бажання політиків боротися зі зловживаннями в Інтернеті, заборона анонімності не є вирішенням проблеми. Анонімність може стати життєво важливим засобом порятунку для вже марґіналізованих спільнот, і позбавлення неї може мимоволі зашкодити тим самим групам людей, яких депутати прагнуть захистити.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Online abuse: banning anonymous social media accounts is not the answer» вжурналі «The Conversation» 20 жовтня 2021 р.

Переклала Руслана Боліла.