​П’єр Тейяр де Шарден – пророк космічної надії

Авторка: Сьюзен Ракоці, професорка духовності Теологічного інституту святого Йозефа та Школи релігії, філософії та антикознавства Університету Квазулу-Натал у Південній Африці. До її поточних письменницьких проєктів належать дослідження духовності Томаса Мертона та книга про феміністичні тлумачення розважності.

Кожен прояв любові, яким би малим чи непомітним він не був, наближає всю реальність до єдності та зв’язку.

П’єр Тейяр де Шарден був людиною багатьох талантів: священик-єзуїт, містик, богослов і вчений, а також вигнанець і провидець далекого майбутнього, який зробив вагомий внесок у встановлення взаємозв’язку між вірою та розумом. Він прийняв свідоме рішення розвинути теологію за допомогою мови науки, що пов’язує космічне, людське та духовне.

Він народився у Франції 1 травня 1881 року та з дитинства захоплювався тим, що було справжнім і здавалося незнищенним – камінням навколо нього, а пізніше почав вивчати палеонтологію та геологію. Він вступив до Товариства Ісуса після середньої школи, а 1911 року після свого новіціату та звичних філософських і богословських навчань Тейяр був висвячений на священика.

Проте, його навчання перервала Перша світова війна, коли його призвали як санітара-носія до французької армії. Між боями він витрачав свій час на роздуми про науку і теологію – і про страждання. Після війни він поїхав до Китаю для проведення досліджень, де у 1920-х роках долучився до виявлення скам’янілих кісток «пекінської людини».

Тейяр поєднав свою глибоку духовність єзуїта – засновану на «Духовних вправах» святого Ігнатія Лойоли – з науковою роботою та роздумами. Як вчений він досліджував давні витоки людства і наше місце в еволюційному просторі, що постійно розгортається. Як філософ і богослов він розробив унікальний синтез науки та релігії, що ґрунтується на еволюційному розумінні того, що він називав «космічним Христом» – ідеї про те, що Всесвіт і все в ньому постійно рухаються до точки досконалості, яку визначають єдність і любов.

1916 року Тейяр вперше вжив цей термін у своєму щоденнику, і відтоді він неодноразово з’являється в його працях, включно з есеєм, який він завершив у 1955 році за кілька тижнів до власної смерті. Він наголошував, що творення – це процес, а не подія. Еволюція та зміни – осердя реальності. Ніщо не є статичним. Любов єднає всю реальність у Христі, а також об’єднує творення у все глибший союз. На думку Тейяра, кожна частинка Всесвіту, від найменших квантових нейтронів, – це частина космічного Христа, і завдяки любові все, що існує, заглиблюється в цей зв’язок.

Любов – це енергія того, що він називає божественним середовищем, життєвим контекстом стосунків кожної людини з Богом, між собою та всією створеною реальністю. Всякий прояв любові, незалежно від того, наскільки він малий чи непомітний, наближає всю реальність до повного союзу; будь-який прояв нелюбові віддаляє її від нього. Тому образ і форма людських вчинків мають життєву важливість.

Тейяр глибоко засвоїв ігнатійське бачення «знаходження Бога у всьому» і розширив його до найдальших просторів космосу. Він вчив, що Бог знаходиться не тільки у зовнішніх межах Всесвіту, що розширюється, але присутній тут і зараз. У своїй книзі «Божественне середовище» він писав: «Іншими словами, завдяки Творенню та ще більше Втіленню, тут внизу нічого не є профанним для тих, хто вміє бачити».

Останнім роздумом у «Духовних вправах» є Споглядання – чотирикратний розгляд божественної присутності у творінні та в людській особі. Благодать, якої прагнуть досягти через цю вправу, не є лише особистим знанням великих дарів Бога; це також бажання пізнати і пережити, наскільки глибоко космічний Христос пронизує завдяки любові все творіння – минуле, теперішнє і майбутнє.

Бог для Тейяра не був стороннім спостерігачем – богом-годинникарем, далеким і чужим, – а Богом-Творцем становлення в усьому космосі, Всесвіті, який росте і розвивається мільярди років з часів «Спалаху» – початку творення. Він вважав присутність Христа у формі любові енергією, що рухає творення вперед, процесом, який ще не завершився, оскільки процес еволюції та розширення Всесвіту тривають.

Завдяки цим ідеям він об’єднав матерію – яка так захоплювала його як починаючого геолога ще в дитинстві – із Втіленням, процесом становлення Бога людиною у формі Ісуса з Назарету. Тож, матерія була преображена і освячена в Христі. Ця інтеграція подолала дуалізм, який пройняв християнство після його першої зустрічі з грецькою філософією – переконання, що дух добрий, а матерія – ні.

На своєму столі Тейяр мав зображення Найсвятішого Серця Ісуса та уложення власної віри «Моя літанія». Це чіткий і потужний підсумок його богословського бачення:

«Бог еволюції
Христосів, преображений Христос
Святе Серце... двигун еволюції
серце еволюції
серце матерії
Серце Бога... прагнення світу.
Рушій християнства... суть усієї енергії.
Серце серця світу
Фокус кінцевої та універсальної енергії
Центр космічної сфери космогенезу
Серце Ісуса, серце еволюції, об'єднай мене
з тобою.»

У цих уложеннях Тейяр об’єднує еволюцію, матерію та Христа і молиться, щоб ця єдність стала реальною в ньому. Подібно, він зобразив реальність, що розвивається крізь багато шарів фізичної, біологічної та психологічної складності.

Перший шар – космогенез, який описує тривале розширення Всесвіту. Потім іде біогенез, постійне зростання життя, що веде до третього шару, який називається ноосфера – поступова індивідуальна та колективна еволюція людського розуму. Хоча Тейяр помер за покоління до комп’ютерної доби, він був би вражений Інтернетом та можливостями, які він нам відкрив, щоб таким чином посилити наше спілкування та психічний взаємозв’язок.

Космогенез – це процес об’єднання всього творіння в Бозі. Він описує бачення святого Павла, коли той говорить про Христа, «в якому все тримається разом» (Кол. 1:17), і людське прагнення до єдності, яке виражають слова «Бог буде все у всьому» (1 Кор. 15: 28). Це те, що Тейяр називає «точкою Омеги» – символом єдності та завершеності.

Тейяр не був релігійним затворником. Він був відомий як товариська людина з хорошим почуттям гумору та широким колом друзів, серед яких були й жінки. Відомого палеонтолога також шанували як священика, а друг одного разу зауважив: «Хто не бачив, як Тейяр читає Літургію, нічого не бачив».

Але у своїх роздумах про зв’язок та інтеграцію він на кілька поколінь випередив католицьку богословську думку, яка в його часи була ворожою до концепції еволюції, що лежить в основі його ідей. Церковна влада забороняла публікувати його філософські та богословські праці, але не його наукові розвідки.

Французькі єзуїтські сановники захищали його від папського осуду, але коли він повернувся до Франції після Другої світової війни, його відправили до Нью-Йорка, де він знайшов другий дім серед наукових колег-однодумців. Його улюбленим святом був Великдень, і друзі згадували, як він казав, що якщо помре на Великдень, це стане виправданням його роботи – так і сталося: пополудні у великодню неділю, 10 квітня 1955 року, під час чаювання з друзями у їхній квартирі на Мангеттені, він впав і помер.

Епохальні зміни, які запровадив Другий Ватиканський Собор (1962-1965), сприяли популяризації думки Тейяра, оскільки його твори стали легко доступними. Читання Тейяра сьогодні, коли вчені підтверджують, що Всесвіт постійно еволюціонує та розширюється, дає нам нове розуміння того, наскільки він випередив свій час.

Без сумніву, він би почував себе наче вдома в нашому світі 2020 року. Він продовжив би свою наукову роботу і вважав Інтернет чудовим технологічним інструментом для своїх досліджень. Електронна пошта, Фейсбук, Твіттер та Інстаграм з’єднали б його з колегами по всьому світу. Він багато писав, тому сучасні дослідники його думки мають багато чого прочитати та осмислити.

Зазвичай пророків прославляють лише після їх смерті, і сьогодні ми можемо назвати Тейара де Шардена пророком космічної надії. Його послання говорить, що любов є осердям всієї реальності та її ніколи не можна перемогти. Пророк запевняє людство, що світ усе ще можна створити за образом любові.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Pierre Teilhard de Chardin: prophet of cosmic hope» на сайті openDemocracy 18 лютого 2020 р.

Переклав Павло Шопін.