Мінлива краса сакури: історія однієї японської традиції
Авторка: Нозомі Уемацу, професорка японознавства (японської літератури та порівняльного літературознавства) Університету Шеффілда.
Коли я викладаю японознавство, то завжди запитую у своїх студентів: «Що перше спадає на думку, коли ви думаєте про Японію?». Зазвичай студенти говорять про передові японські технології, про Червоні ворота храму Фусімі-Інарі, про аніме або про чудову кухню й такі смачні страви, як суші чи рамен. Але крім того вони часто згадують прекрасний ніжно-рожевий пейзаж, яким можна милуватися у період цвітіння сакури.
Щовесни красивий цвіт вишні на короткий період надає Японії нових барв. Швидкоплинність цього щорічного довгоочікуваного явища створює справжній ажіотаж навколо події – більшість японських каналів повідомляють про неї в новинах. А Метеорологічне управління Японії прогнозує, коли очікувати повний розквіт, що слідує за періодом розпускання, яке починається з півдня країни і далі поширюється на північ. Пропустити цю подію просто неможливо.
Цвітіння вишні триває з кінця березня по квітень. У Японії це сезон багатьох змін – включно з церемоніями закінчення шкільного навчання та одночасним вступом до школи, – тому причин для святкування безліч. У цей період люди знаходять трохи часу, щоб насолодитись недовговічною красою весни, коли квітне та опадає цвіт вишні.
Мінливість буття
Дізнавшись про час початку цвітіння в їх місцевості, японці організовують зустрічі-пікніки ханамі (милування квітами). На пікніку може бути коробочка бенто з рисовими кульками та смаженою куркою, або оден – гарячий суп з білою редькою, смаженим тофу, рибними фрикадельками та яйцями, приготованими на кемпінговій плиті. Люди часто випивають по баночці пива або чарочці саке (японське рисове вино).
Звичай ханамі має давню історію, починаючи з періоду Нари (710–794), коли виникла традиція споглядати за цвітінням сливової квітки. Аромат цієї квітки вказує на прихід весни, що відігравав важливу роль у придворних культурах періоду Хейан (794–1185).
Квітка сливи зазвичай служила темою на поетичних змаганнях при дворі. Можна побачити використання зображення сливової квітки у таких відомих творах, як «Повість про Ґендзі» Мурасакі Сікібу (Пурпурової Дами), яка датується 11 століттям та іноді вважається першим у світі романом.
Поряд зі сливою, в епоху Хейан сакура стала популярним образом у поезії, відомої як вака. У перекладі вака означає «японська пісня», яка має п’ять рядків, що відповідно містять п’ять / сім / п’ять / сім / сім складів. У «Кокін вака-сю» (Збірка старих і нових японських пісень), першій імперській антології японської поезії, особлива увага зосереджується на красі вишневого цвіту. Наприклад, вірш Арівари но Наріхіри у збірці звучить так:
Якби у світі
Цвітіння вишні квітів
Ніхто з нас не знав,
Який здобули б спокій
Людські серця навесні!
У вірші Наріхіри цвітіння позбавляє спокою, а не приносить його. Це і є ідея моно-но аваре, відчуття цінності «швидкоплинної краси» природи та людських емоцій. І тоді, і зараз поширення зображень вишневого цвіту та милування ними тісно пов’язані з японською естетикою.
Моно-но аваре перекладається як «чутливість до речей». За словами історика Пола Варлі, ми можемо спостерігати цю естетику в одного з упорядників «Кокін вака-сю», поета Кі-но Цураюкі. У своїй передмові він писав, що це «здатність переживати речі, будь то красу природи чи почуття людей».
Це відчуття цінності природи (коли пелюстки падають на землю одночасно зі змінами в житті людини), чудове і ніжне захоплення всім цим, тісно пов’язане із плином часу та занепадом. З цим людину охоплює меланхолія. Як зазначає Кі-но Цураюкі, ми «вражені думками про швидкоплинність життя».
Різновиди сакури
Нині поширений образ ландшафту цвітіння японської сакури є певною конструкцією, яка змінювалася відповідно до історії та культури. На зображеннях вишневого цвіту часто можна побачити один вид цвітіння – вишню Сомей Йосіно, яка вицвітає рожевим кольором зі світлими пелюстками.
Однак до цього існувало багато різновидів сакури, включно з регіональними варіаціями. В Японії одним з дуже ранніх видів був цвіт гірської вишні – ямадзакура, який часто ставав об’єктом зображень вишневих квітів, тісно пов’язаних з гірським божеством та духовною символікою.
Проте, у сучасній Японії сакуру Сомей Йосіно можна зустріти всюди. Цей сорт вивели в пізній період Едо (1603–1868) в селі Сомей (нині територія району Тосіма, Токіо): садівник схрестив два види, щоб отримати квітучі дерева, які можна легко посадити і швидко виростити. Сомей Йосіно почали садити по всій Японії в період Мейдзі (1868–1912), що було частиною великого поштовху до розсадження квітів по всій країні.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Japan’s cherry blossom viewing parties – the history of chasing the fleeting beauty of sakura» в журналі «The Conversation» 30 березня 2021 р.
Переклали студенти групи 31п Факультету іноземної філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
