​Що краще: мати рибу чи вміти рибалити?

Що краще: знати чи прагнути до знання?

Автор: Джонні Робінсон, викладач кафедри філософії Університету Маккуорі в Сіднеї, Австралія.

Уявіть наступну ситуацію. Ви маєте достатньо грошей, здоров’я та часу, щоб дозволити собі годину-дві безтурботного відпочинку в кінці робочого дня, сидячи з келихом вина на дивані перед великим телевізором, неуважно переглядаючи документальний фільм про сонячну енергію та прокручуючи стрічку новин у смартфоні. Раптом ви чуєте цікавий факт про зміну клімату, що стосується останніх даних про викиди парникових газів в атмосферу. В той же самий час ваша подруга, яка з усіх сил намагається звести кінці з кінцями, щойно прийшла на свою другу роботу, пропускаючи як документальний фільм, так і відпочинок. Пізніше того ж тижня, коли ви зустрічаєтеся в кав’ярні, і ваша подруга не знає нічого про останні показники викидів, чи може бути виправданим з вашого боку відчуття хоча б найменшої інтелектуальної чи моральної переваги?

Цей приклад повинен показати, що знання істини може не мати абсолютно нічого спільного з прикладеними нами зусиллями чи нашим характером. Багато хто народжується у жахливій бідності, майже не маючи шансів отримати хорошу освіту, а інші виховуються в релігійних чи соціальних громадах, які забороняють їм здобуття певних знань. Є люди, що стикаються з обмеженнями через мову, місце проживання, фінансовий стан, хвороби, технології, погану вдачу тощо. З різних причин, докопатися до правди сьогодні набагато важче. З іншого боку, на декого з нас істина падає з неба, ніби манна небесна, яка легко матеріалізується з повітря і сприймається як належне. Пишатися цим простим знанням істини означає не враховувати те, як деякі люди здобувають його без будь-яких складнощів і зусиль, а також те, як інші невпинно прагнуть до нього незважаючи ні на що, але все ж зазнають невдачі і залишаються ні з чим. Вислів «Ми знаємо правду [і, можливо, ви її не знаєте]», яким зловживають і використовують без будь-якої скромності, не бере до уваги ті надзвичайні привілеї, які так часто грають важливу роль в самому здобутті знань. Він ніби створює закритий простір, що виключає майже всі інші важливі деталі.

Про хороше ставлення до навчання можуть свідчити різні риси нашого характеру, які дозволяють нам встановити здорові стосунки з ним. Філософи називають ці риси епістемічними чеснотами. Замість того, щоб хвалити людей, яким просто пощастило мати певні знання, нам слід заохочувати тих, хто має правильне ставлення до отримання нової інформації, оскільки лише цей показник стосується і тих, хто прагне до істини, але не знаходить її з причин, які від них не залежать. Слід відзначити такі риси, як інтелектуальна скромність (вміння визнавати помилки), інтелектуальна сміливість (вивчення незручних тем), відкритість (дослідження проблеми з усіх сторін й обмеження упереджень) і допитливість (постійний пошук). Можна зрозуміти, чому людина, яка готова виправляти свої помилки, смілива у прагненні до істини, відкрита у своїх роздумах і керується глибокою допитливістю, має краще сприйняття істини, навіть коли вона час від часу не може її знайти, ніж байдужа людина, яка іноді отримує знання на блюдечку.

У певному сенсі, важко відповісти на питання: «Що краще: знати чи прагнути до знання?», тому що воно потребує уточнень. Щодо знання (перша частина цієї диз’юнкції), ми також хочемо почути, як їх отримали. Тобто, чи людина здобула знання незважаючи на власну байдужість і лінь, чи вони були здобуті шляхом старанного пошуку? Якщо останнє припущення правильне, тоді краще знати, оскільки в цьому випадку друга частина диз’юнкції також знаходиться в першій: володіння знаннями і прагнення знайти їх. Ми можемо розвинути цю ідею на іншому прикладі.

Ви б хотіли мати рибу чи знати, як її зловити? Знову ж, потрібна додаткова інформація. Якщо володіння рибою стало результатом вміння рибалити, тоді дві частини диз’юнкції необов'язково виключають одна іншу, і це поєднання є ідеальним. Але якщо володіння стало наслідком очікування, що хтось подарує вам рибу, тоді краще знати, як цього досягти самостійно. Бо в той час, як суб’єкт, що не докладає зусиль, чекає і сподівається на удачу чи благодійність, людина, яка вміє рибалити, може щоранку та щовечора приходити до річки, закидуючи вудочку знову і знову, поки не буде задоволена уловом.

Те саме і зі знаннями. Так, краще знати, але тільки якщо це передбачає відповідне ставлення. Якщо ж натомість володіння знаннями передусім спирається на ненадійні стовпи вдачі чи привілеїв (як це часто буває), позиція людини є невизначеною та їй загрожує необґрунтована гордість (не кажучи вже про супутні негативні наслідки). Якщо існує поділ на дві окремі категорії, тоді за цих обставин ми повинні віддати перевагу пошуку знання. Як і суб’єкт, що вміє рибалити, той, хто шукає знання, може вийти у світ, іноді зазнаючи невдач, а іноді досягаючи успіху, але, в будь-якому випадку, він здатний продовжувати спроби, поки не буде задоволений власним уловом – отриманим знанням. І наступного дня він може повернутися до річки та знову закинути вудочку.

Людина зрештою зіштовхується з реальним світом – логічно, морально, соціально та навіть фізично. Деякі зіткнення будуть ледь помітними, інші матимуть катастрофічні наслідки. Послідовна позиція пошуку істини дає нам можливість чіткого бачення, і саме це слід хвалити і цінувати.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Would you rather have a fish or know how to fish?» в журналі «Aeon» 26 лютого 2020 р.

Переклав Павло Шопін.


Читайте также