Роман Японії з факсом, або Дивний пережиток технологічних уявлень

Автор: Хансун Сюн, доцент Школи сучасних мов і культур Даремського університету.

Переклала з англійської Ангеліна Юрків.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Japan’s love affair with the fax machine – a strange relic of technological fantasies» в журналі The Conversation 24 вересня 2021 р.

Коли Японія опинилася на вершині повоєнного економічного дива, голова компанії Sony Акіо Моріта та міністр транспорту Японії Сінтаро Ісіхара оприлюднили маніфест. Опублікований 1989 року документ містив пророцтво, завдяки якому він потрапив на полиці місцевих бестселерів, а також до рук службовців ЦРУ.

Як писали автори, в ті часи американська та радянська наддержави стали «залежними від винахідливості японців» у розробці нових технологій, про що, зокрема, свідчило домінування країни у виробництві напівпровідникових мікросхем. На думку Моріти та Ісіхари, це віщувало «кінець модерності під проводом європейців» і початок «ери нового буття» на чолі з японським технологічним верховенством.

Перенесімося у 2021 і що ми бачимо? Японія поступово втрачає свій імідж високотехнологічної країни. «Японія потребує оновлення програмного забезпечення» – повідомляє газета Нью-Йорк Таймс. Вісімдесятирічного міністра інформаційних технологій Наокадзу Такемото висміюють через неспроможність підтримувати належне функціонування офіційного вебсайту. Здається, Японія пасе задніх у всесвітніх перегонах з оцифровування, хоч вона і є батьківщиною для Panasonic, Mitsubishi, надшвидкісних пасажирських експресів та міського життя у неоновому освітленні.

Найкраще це можна побачити на прикладі тривалого роману країни з факсом. Технологія XX століття все ще залишається характерним елементом багатьох японських офісів, де, як і раніше, наполягають на використанні паперових документів з особистою печаткою. Але замість того, щоб дивуватися, чому японські підприємства так терпляче тримаються своїх шумних факсів, можливо, краще запитати себе: чому ми вважаємо це таким дивним? Чому образ високотехнологічної Японії настільки міцно зберігається, незважаючи на протилежні докази?

Очевидний винуватець – «техноорієнталізм». Спочатку термін «орієнталізм» застосовувався для позначення романтизації Сходу в очах Заходу – як місце екзотики та містичної мудрості. Вибух промисловості мікроелектроніки в Японії надав світові нову можливість пофантазувати, відкриваючи для себе техноорієнталізм – ідею про екзотичне, науково-технічне майбутнє, яке являє собою Схід. Пригадайте, як освітлений неоновими вогнями Токіо надихнув на схожу естетику творців фільму «Той, що біжить по лезу» (1982) та на небо, що «нагадувало екран неналаштованого телевізора», в романі «Нейромант» (1984) канадського письменника-фантаста Вільяма Ґібсона.

Але якщо заглянути глибше в минуле, ми знайдемо ще більш давню історію, пов’язану із сучасним імперіалізмом, яка, власне, впливає на наше уявлення про сучасну Японію. Ідея про передовий технологічний розвиток давно була ключовою у формуванні японської національної ідентичності як «модерної», на відміну від своїх азійських сусідів та Заходу.

Японська ідентичність

Говорячи про підйом Японії, Акіо та Сінтаро не випадково тлумачили його як «кінець модерності під проводом європейців». У сучасний міжнародний порядок Японія ступила під дулом гармат, встановлених на американських пароплавах. У переговорах щодо відкриття країни, західні імперські держави переконували Японію своєю нездоланною механічною міццю, яку посилювала «ідеологія панування, що спирається на технології».

Усе це змусило Японію зробити технологічний розвиток наріжним каменем своєї національної стратегії. Мета, висловлена у таких гаслах, як «oisuke oikose» – «наздогнати, перегнати» – спрямовувалась на створення вітчизняного підприємництва, інфраструктури та військового потенціалу, що забезпечили б паритет або навіть перевагу над Заходом.

Цей «технонаціоналізм» також став фундаментальним приводом для імперської експансії Японії. Наприкінці 1930-х років японські інженери, що працювали в маріонетковій державі Маньчжурія (територія, що охоплює північно-східний Китай і частину сусідньої Росії), називали свою роботу «gijutsu hōkoku», тобто «служіння батьківщині через сферу технологій».

Один із найперших і найбільш значних внесків Японії у розвиток факсових технологій був зроблений у 1936 році, з нагоди Літніх Олімпійських ігор цього ж року в Берліні. Між Токіо та Берліном встановили телефотографічний зв’язок, яким передавали не лише світлини з події, а й ілюстрований фотолист від Гітлера для компанії Nippon Electric.

Зовсім скоро, у 1941 році, Японське агентство планування виклало своє бачення стосовно того, як японська інженерія в поєднанні з сировиною своєї азійської імперії може створити автономну зону, звільнену від панування західних технологій. Передбачаючи слова Моріти та Ісіхари пів століття потому, таке бачення «нового порядку» перетиналось із масштабнішими дискусіями воєнного характеру про те, як Японія може «подолати модерність», що переважно трактувалося як синонім до перевершення Заходу.

Реальність кусається

Ця національна мрія, проєкт, який Японія могла або ж повинна була втілити на державному та промисловому рівнях, тривала протягом 1980-х років – періоду технологічного піднесення Японії, якраз тоді, коли факс переживав часи свого розквіту. Але бульбашка яскравого післявоєнного життя лопнула.

За часів «втраченого десятиліття» 1990-х років економіка Японії пішла на спад і згодом зменшилась. Старіння населення, помітна гендерна нерівність і нерівність доходів стали головними темами, що потрапляють на перші шпальти газет. З цієї точки зору, повільне оцифровування є лиш одним із показників загальної кризи, що охопила країну після завершення періоду економічного дива. Одначе, хоч і прірва між мрією та реальністю збільшилась, образ високотехнологічної Японії залишається невилучною частиною суспільної свідомості.

Стійкість цього уявлення перед лицем суперечливих доказів не дивує, зважаючи на те, що технологічні здобутки були фундаментальною частиною японської національної ідентичності протягом більш ніж століття. Тому якщо пожвавлена увага до Японії і її роману з факсом і свідчить про щось, то не так про те, що Японія застрягла у доцифровому минулому, як радше про те, що епоха, коли Японія визначала своє відношення до сучасності через передові технології, схоже, добігає кінця.