15-11-2021 Наука та освіта 14404

​Седиментація – екзистенціалістський виклик стереотипам

​Седиментація

Автор: Джонатан Вебер, професор філософії Кардіфського університету.

Чи є сенс думати над тим, що робити? Часто говорять, що наші судження і поведінка насправді викликані безпосередньо інтуїцією та внутрішнім передчуттям, а обмірковування відбувається вже пізніше. Але це твердження не враховує важливий момент. Експерименти також вказують на те, що міркування формує когнітивну систему, яка визначає майбутні реакції. Чим більше ми розмірковуємо над тим, чому щось є хорошим або поганим, правильним чи неправильним, привабливим або непривабливим, тим сильніше це ставлення впливає на наші інтуїції та внутрішні передчуття.

Аристотель би не здивувався. Його етика ґрунтується на ідеї, що характер розвивається саме таким чином. Однак точка зору Аристотеля не пояснює, як на ваше мислення та поведінку можуть впливати соціальні стереотипи, з якими ви не згодні у власних міркуваннях. Ми можемо краще зрозуміти цей процес, якщо звернутися до ідеї седиментації, яку розробили три французькі філософи в середині XX століття.

Моріс Мерло-Понті створив термін «седиментація» у своїй книзі «Феноменологія сприйняття» (1945). Він використовує його для опису процесу отримання інформації про наше тіло і навколишнє середовище у формі, що дозволяє нам діяти розумно без особливої уваги, зусиль або роздумів. Мерло-Понті стверджував, що так само, як річка накопичує частинки і відкладає їх як осаджені структури, які скеровують її потік, так ми накопичуємо інформацію, коли живемо своїм життям, яка поступово і несвідомо перетворюється на обмежене русло розуміння, що керує нашою поведінкою.

Точка зору Мерло-Понті допомагає нам зрозуміти, як на нашу поведінку можуть впливати стереотипи, з якими ми не погоджуємося. Бо якщо цей процес седиментації байдужий до того, чи будемо ми взаємодіяти з самим світом або з його медіа-репрезентаціями, то стереотипи, які регулярно відтворюються в наших медіа, будуть інтегровані в наш світогляд разом зі знанням про реальний світ. Оскільки він зосереджувався на знаннях, Мерло-Понті не розробив теорії седиментації цілей і мотивів. Він дійсно припускав, що вони можуть осаджуватися аналогічно до знань, але не вивчив цю ідею в деталях.

Для загального опису того, з якою легкістю на нашу поведінку можуть впливати власні неодноразово схвалені мотиви і соціальні стереотипи, які ми не підтримуємо, ми можемо звернутися до екзистенціалістських праць Симони де Бовуар і Франца Фанона. Де Бовуар найповніше формулює свою версію седиментації у книжці «Друга стать» (1949). Вона зосереджує увагу на тому, як ми розвиваємо наші цілі та цінності. Дівчаток і хлопчиків виховують з різними очікуваннями і стимулами, і тому постійно заохочують мислити і діяти відповідно до визначеного для них ґендеру. Дівчата повинні реагувати на своє оточення приємними та корисними способами, тоді як хлопчиків заохочують досліджувати та домінувати над навколишнім середовищем.

Ці очікування формують цілі та цінності, які ми переслідуємо в дитинстві та юності. Де Бовуар стверджувала, що це багаторазове схвалення тих самих цілей і цінностей вбудовує їх у наші когнітивні системи через седиментацію. Оскільки дівчата і хлопці мають відповідати різним очікуванням, ми створюємо ґендерно-специфічні комплекси цілей і цінностей. Де Бовуар вважала, що той самий процес також закріплює ґендерні стереотипи в наших поглядах. Оскільки наші цілі та цінності осідають через повторення, те саме відбувається з нашими стратегіями їх досягнення. Ці стратегії зберігають інформацію, яка допомагає нам орієнтуватися в навколишньому світі. І ця інформація включає в себе ґендерні стереотипи, яких люди мають дотримуватися згідно з суспільними очікуваннями.

Таким чином, самі ґендерні стереотипи осідають в нашій свідомості разом з цілями та цінностями, які змушують нашу поведінку більш-менш відповідати цим стереотипам. Саме тому, що самі стереотипи закріпилися в мисленні, стверджувала де Бовуар, вони зберігаються в тому, як ми виховуємо наступне покоління. І з тієї ж причини важко уникнути регулярних проявів цих стереотипів у думках і діях, навіть коли ми їх свідомо відкидаємо.

Фанон запропонував схоже пояснення витоків расової ідентичності у своїй книзі «Чорна шкіра, білі маски» (1952). Він описав оповідання та фільми, спільні для дітей у Франції та французьких колоніях першої половини XX століття, включно з досвідом власного дитинства на острові Мартиніка. Вони мали тенденцію показувати європейців як героїв і витончених особистостей. На противагу цьому, якщо африканці й були представлені взагалі, то їх зображували як неповноцінних і небезпечних персонажів.

Всіх дітей у Франції та французьких колоніях, незалежно від кольору шкіри, свідомо навчали в школі, вважати себе французами, а тому – європейцями. Їх навчали європейській історії та літературі та заохочували до розвитку цілей і цінностей, співзвучних цій європейській ідентичності. Фанон вважав, що поєднання такої освіти з образами в оповіданнях і фільмах прищеплювало ідею європейської переваги та африканської неповноцінності в усіх, кого виховували таким чином.

Невипадково, що і де Бовуар, і Фанон, і Мерло-Понті розробили варіанти ідеї седиментації. Де Бовуар і Мерло-Понті були друзями з часів, коли вони разом навчалися в університеті, і розробили власні різновиди седиментації в постійній дискусії протягом п’ятнадцяти років. Фанон створив свою версію під час навчання в Ліонському університеті, де він відвідував лекції Мерло-Понті.

Версія седиментації, яку запропонували де Бовуар і Фанон, є принципово екзистенціалістською. Осідають саме обрані мотиви, разом із стратегіями та інформацією для їх дотримання. Але на наше мислення впливають не тільки осаджені ідеї та цілі. Розглядаючи ідеї інших людей або завдяки критичному погляду на наші власні думки, ми можемо сформулювати висновки, що суперечать нашому осадженому світогляду. Це пояснює, чому несвідомі аспекти нашої поведінки можуть виявляти осаджені стереотипи, які ми не схвалюємо. Але це також вказує на те, як ми можемо контролювати інтуїцію та почуття, що керують цими аспектами нашої поведінки.

Якщо екзистенціалізм де Бовуар і Фанона має рацію, тоді ми не є маріонетками успадкованих ідеологій. Ми можемо міркувати про ставлення, які є найбільш важливими для нас, і реформувати наше соціальне середовище. В обох випадках ми маємо можливість активно змінювати сталі погляди, що керують нашою поведінкою.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Sedimentation: the existentialist challenge to stereotypes» в журналі «Aeon» 14 грудня 2018 р.

Переклав Павло Шопін.


Читайте также