05-12-2021 Розваги 273

Марія Семашкіна. Літературний конкурс

Марія Семашкіна. Літературний конкурс

Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.

Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.


У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)

Солодке життя

З дитинства Оксана мріяла про далекі країни, незабутні подорожі та яскраві враження від них, бо про це дуже часто писали в книжках, яких було так багато в її родині і які вони читала, коли випадала вільна хвилина, година або навіть цілий вільний день. А ще Оксана любила чай, а потім й каву. Вона з нетерпінням чекала на свята, бо тоді можна було насолоджуватись смачними напоями зі справді гарного посуду, який навіщось весь час тримали у радянському серванті для «кращих часів». У своєму омріяному майбутньому житті вона обіцяла собі пити і їсти тільки з гарного посуду і кожного дня, що для покоління її батьків та бабусь здавалось майже святотатством.

А потім Оксана підросла, продовжуючи багато читати і трохи подорожуючи до різних країн. Відволікаючись від буденних справ, вона мріяла про Рим та Париж, але в реальному житті майже весь час мусила жити у своєму містечку на 20 тисяч жителів, де Рим та Париж бачили, напевно, тільки по телевізору. Тоді вона почала створювати свій ідеальний світ собі сама. Пофарбувала лавки у білий колір, насадила квітів різних кольорів, пошила собі акуратні серветки, купила справді гарний посуд – мініатюрні горнятка з візерунками й мельхіорові ложечки. Дарма, що потім сварила себе за марнтотратство, але скільки ж митей майже італійської дольче віти вона змогла пережити завдяки таким нібито дрібницям!

Інколи у книжках Оксана читала, як якісь персонажі пили чай чи каву з певними специфічними солодощами, і так у її ніби-то одноманітне життя почали потрапляти іноземні штолени, тірамісу та панетоне, які вона вчилась готувати вдома, дізнаючись, скільки всіляких екзотичних складників використовують в її улюблених десертах. Виявилось, що для того, аби насолоджуватись життям, взагалі не потрібні інші краї, а лише трохи зусиль. Тепер вона дуже любила літо, бо можна було на вулиці пити капучіно, зроблене з допомогою нещодавно придбаного капучинатора, милуватись квітами, спостерігати за сонцем, небом та котиками, а якщо закортить, то навіть намалювати їх, відчуваючи себе ледве не художницею на Монмартрі.

Звісно, Оксана не припиняла мріяти і сидячи в своєму маленькому містечку та слухаючи за кавою Едіт Піаф чи Адріано Челентано, уявляла себе десь за кордоном, у старому європейському містечку, де гуляють гарно вбрані жінки, пахне свіжими булочками і люди розслаблено посміхаються одне одному, але вона точно знала, що вже давно навчилась створювати своє солодке життя власними руками, а отже – це досить досяжна мрія.


Читати також