Що відбувається у темряві. Микита Рижих. Оповідання Персона на порталі Експеримент

Персона

Вона сперлася на спинку крісла: "Мене не існує насправді. Це ви мене просто придумали, по крихтах зібрали з власних думок. Наділили характером, рисами. А насправді мене не існує. Окремою. Я немов дитина, якої не існує окремо від матері, тільки лишень я не існую окремо від вас".

Примара чоловіка погладив її по плечу і розчинився.

- Не переймайся, хочеш, підемо сьогодні туди, в наше місце?

- Я не розумію, які там у тебе місця.

- Де ми познайомилися, пам'ятаєш? - привид посміхнувся.

- А ти взагалі хто? - злякалася Олена й озирнулась: перед нею стояв привид коханця. Вона протерла долонею очі - простір навколо ніби плив у тумані.

Привид погладив її по руці: "Не лізь в очі брудними долонями".

Але Олену було не зупинити: вона терла очі з усієї сили, щоб більше не бачити, вона вигадувала привід, щоб більше не жити. І коли вона розплющила очі - перед нею так само стояв привид коханця.

"Нічого не змінилося, - подумала вона, - я все сплю і мені сниться сон".

- Ну, чи ти зійшла з глузду. - мовив привид.

Олена почула скрип за спиною й озирнулася - перед нею стояв інший, ще один привид, схожий з її чоловіком у всьому. В одній руці він тримав пляшку горілки, а в другій ніж.

- Ні, ні, ні. - кілька разів повторила Олена, киваючи головою.

- Ти не посмієш. - сказав привид коханця, але це лише розізлило примару чоловіка ще більше - і той накинувся на нього з ножем.

Олена побігла до телефону і викликала поліцію. Щойно вона поклала трубку, у двері подзвонили. Привиди припинили бійку й глянули в бік дверей. Олена відчинила й до квартири зайшов поліцейський, привітався і зняв кашкет.

- Куди кашкет можна покласти? - запитав поліцейський. Олена вказала на пуф коло входу і поліцейський кинув туди кашкет, а потім зняв з плечей голову і дбайливо поклав на пуф і її.

Настала гробова тиша. Чоловік, точніше, привид Оленового чоловіка, підійшов до тулуба поліцейського і повісив на його плечі своє пальто.

Олена присіла - ноги більше її не слухалися.

Привид підійшов до неї ззаду і почав гладити по спині, а потім взявся стягувати з її плечей сукню. Олена почала чинити опір. Привид продовжив наполягати і Олена вкусила його за руку так сильно, що пішла кров.

Олена обмацала свій рот: він весь був у крові. Вона повільно повернулася обличчям до примари і побачила перед собою особу чоловічої статі з окровавленою рукою. Олена не розуміла, хто стоїть перед нею. А привид стояв і плакав, його сльози падали прямо на рани.

Олена принесла вату і спирт, однак привид відкинув вату, а спирт почав пити. І поки він пив залпом, Олена стояла і дивилася в його обличчя і в певний момент побачила в обрисах привида саму себе. Але це швидко скінчилося: через мить перед нею знову стояв невідомий чоловік.

Олена торкнулася його рани і посміхнулася. Привид посміхнувся у відповідь. Перед собою Олена знову побачила свого чоловіка - той стояв перед нею і бинтував руку від опіку сковородою.

- Я така невиразна, нікому не належу, навіть самій собі, і як тільки ти мене терпиш? - з посмішкою вимовила Олена, - Не болить?

- Ні.

- В деякому роді, я тобі зобов'язана, ти мене створив, винайшов за своїм хотінням. Але ти мені робив так боляче, особливо, коли напивався. Тільки от мені було нікуди від цього йти: ти створив мене такою, яка я є, створив свою мене замість мене самої, люблячої, вічно терплячої до всіх знущаннь і негараздів. Я дуже засмутилася, коли ти помер. Я не знаходила собі місця. Адже без тебе не могло бути й мене - адже всіх нас хтось створив. Мене заново створив саме ти: і я померла. Точніше, не так: я так і не встигла народитися, дурна Олена з п'ятого під'їзду, мудра вірна Олена з сусіднього під'їзду, зшита за твоїм лекалом, і мінлива зрадниця Олена з під'їзду навпроти. Ось і зараз ти знову не даєш мені спати не даєш мені жити, бути може, це одне і те ж. Тим більше, я не вмію жити інакше, ніж мене навчив ти. Олена з квартири тринадцять. Людина, яка живе всередині і замість Олени в квартирі, що пахла цвіллю і страхом. Порахуй до трьох - і я померла без твоїх очей, порахуй до семи - і я тобі зрадила. Зрадила з іншим, але з таким же, як і ти. Його теж звати Сашею, йому 35 років, і він теж багато п'є і курить. Я зрадила тобі. Я тебе вбила. Сама того не знаючи, я тебе вбила всередині своєї голови. А вранці прийшла звістка: ти загинув, ти помер на цій війні, що триває вічність, а без тебе все пропахло запахом сигарет і вогкості. Ще й цвілі…

Привид опустив очі. Тіло Олександра, чоловіка Олени, було знайдено 1 квітня о 5.45 ранку у дворі пенсіонеркою, яка вигулювала собаку.

- Ти мене створив, я тебе вбила, ти мій творець, вбий мене, я дуже засмутилася, що ти помер, я дуже образилася, я зраділа, що ти помер, ти навчив мене радіти, ти навчив мене терпіти, ти довів, що можна радіти болю, що можна терпіти життя. Мене заново створив саме ти: Олена з квартири тринадцять, до якої постійно ходив дільничний знімати побої. Я ніколи не зізнавалася - не хотіла зрадити тебе. Але я тебе зрадила, цей світ скотився вниз, я тебе зрадила, я змінила з іншим, таким же, як ти. Я зрадниця. Я найвірніша зрадниця на світі. Порахуй до трьох - я вже померла. Мені шалено хочеться спати, я не вмію жити, бо ти мене створив, ти вигадав мене, моє життя, наповнив моє тіло, як посудину змістом, без якого я б могла прожити багато щасливих і безтурботних років. Я боялася тобі сказати, що я не така, якою ти мене придумав. А потім я звикла і стала саме такою. Я рахую до трьох. Мене більше немає. Хочеться спати...

Тіло Олени було виявлено о 7:46 ранку 14 квітня дільничним, який зламав двері квартири. В руках покійниця стискала пачку снодійного, зверху тіло було накрите ковдрою. Навколо пахло вогкістю, цвіллю, сигаретами. Підпис. ПІБ, звання. Печатка. Дата.

Микита Рижих

Про літературний конкурс читайте тут

Читати також


Вибір редакції
up