Що відбувається у темряві. Овчаренко Аріна

"Боже мій, котра година?" -- подумала вона і подивилася на годинник. "15:20. Скільки ж я спала?'

Телефон все ще дзвонив. Дівчина подивилася на екран -- дзвонила Марго.

"Потім передзвоню." -- подумала Аліса і пішла на кухню. 

У неї було доволі довге русяве волосся і світло-сірі очі. Дівчина була одягнена в просту зелену піжаму і старий сірий засолений халат. В цьому образі золотий кулон з літерою "А" виглядав трохи недоречно. 

Відкрила холодильник -- пусто. Розвернулася, обвела поглядом стіл. На ньому стояла лише напів пуста пляшка дешевого вина. "Може, сходити у магазин?" -- промайнуло в голові у дівчини. "Та ні, потім" -- вирішила вона і заходилася шукати келих.

Останнім часом їй хотілося тільки пити і спати. Щоб забутися. Щоб не згадувати про те, яке в неї нікчемне життя, хоча раніше вона трималася. Раніше. Раніше чоловік і брат були живі. Тепер єдиний, хто у неї залишився -- старий батько, і навіть він на фронті.

Та й Марго -- єдина подруга. Більше нікого. Матір померла давно, про неї Аліса не забула, але рана від її втрати вже загоїлася. Чоловік помер на фронті у перший місяць війни, і тоді Аліса перебралася жити до батька з братом. А наприкінці літа на фронт пішли і вони. Брат загинув на Донбасі у жовтні, це стало великим ударом для Аліси.

З того часу вона п'є. І палить. От і зараз Аліса нарешті віднайшла келих і налила туди вина. У іншій шафці знайшлися сигарети і запальничка.

Дівчина запалила сигарету і полегшено зітхнула. Ще раз глянула на годинник --15:41. У ту ж мить вуха заклало від гулу, а ще через секунду вона знепритомніла.

Та невдовзі Аліса прийшла до тями від різкого болю у плечі. Розплющила очі -- нічого не видно. Бризнули сльози. Спробувала встати, але не вийшло -- щось придавило ногу, а у плечі знову відчувся різкий біль. 

У цей самий момент вона зрозуміла, що із усіх сторін лунають крики. Та голова так гуділа, що щось розібрати було неможливо. Ще декілька хвилин Аліса намагалася зрозуміти, що з нею трапилось, з голови вилетіло геть усе. 

Між тим, очі трохи звикли до темряви, а гул в голові зник, і Аліса спробувала роздивитись. Було дуже тісно. На чому вона лежить? Лінолеум, як у неї в кухні. Дівчина істерично розсміялася, бо нарешті зрозуміла! "Дурепа!" -- промовила вона про себе -- "Ніби не в війну живу". Та сміялася вона не довго, бо всю її тепер охопила паніка. Вона, як і люди навколо, яких вона ледь чула, почала кричати: "Я тут! Я жива! Допоможіть!", але замість крику з горла вирвався шепіт. 

Тоді дівчина спробувала розворушити завали над нею, але тільки зачепилася за щось гостре, і тепер всіма силами намагалася не втратити свідомість. В очах у неї потемніло, хоча це й не мало великого значення, адже її оточувала майже суцільна темрява.

Аліса роздумувала: "А якби Андрій був

 живий? Сиділа б я зараз у нашій квартирі, чекала на його повернення. А може йому б дали відпустку? І сиділи б ми разом. Якби ж то брат був живий, може, я б не втратила надію?"

Вона згадувала як вони з братом гуляли парком, як він пригощав Аліса її улюбленими вафлями. Як на день народження подарував кулон з літерою "А", як він намагався втішити її після смерті Андрія. Коли батько і брат пішли на фронт, дівчина все одно залишилась одна. Тепер тільки не в своїй, а батьківській квартирі. Але навіть після смерті брата переїжджати не захотіла -- чекала батька. 

Аліса згадала про дзвінок Марго. А якби вона відповіла? Що б сказала їй подруга? Запросила на прогулянку? Напевно, так. Марго вже давно намагалася витягти її з квартири. 

Занадто багато якби. Від безсилля дівчина розплакалася. Сил, щоб боротися із знову наростаючим гулом у голові не залишилось, і вона знепритомніла.

Нагорі відбувалися не менші жахи. Рятівники діставали людей з-під завалів. Комусь повезло, і значних травм не було, але в більшості, ті, хто вижили, були приречені на все життя залишитись інвалідами. Хтось до кінця життя не зможе ходити, кому відірвало руку чи ногу. Окрім живих під завалами знаходили й тіла загиблих. 

Цей місце побачило чимало сліз. Матір обіймала сина, який дивом залишився цілим. Молода дівчина плакала над тілом брата. Ще одне тіло дістали. Це була дівчина з русявим волоссям, у порваній зеленій піжамі і золотим кулоном на шиї. Аліса. Її впізнала сусідка, стара бабуся, якій вдалося вижити. 

Потім та бабуся ще довго роздумувала, чому вона, стара жінка, якій і так пора Богу душу віддати, вижила, а така молода, здорова дівчина -- ні. Про це вона думатиме до кінця свого життя, бо таке складно забути.

А під завалами залишались люди. Хтось кликав на допомогу, намагався вибратися, у когось на це не вистачало сил. А в когось вже не билося серце. В цій темряві відбуваються жахи для тих, хто вижив, і страшний спокій загиблих.