Що відбувається у темряві. Dmitriy Tikhonov. Ніч

Олежці не спалось і знову він вирішив пошукати собі пригоди у власній кімнатці. Завтра буде новий день в старому дитсадку, хоча завжди цікаво що станеться. Хотілось рухатись, щось знаходити як в садку, так і вдома, бо то ж розвага! Пригоди виявилось не так просто знайти і їх довелось придумувати. Так як батьки лягли спати в сусідній кімнаті, Олег вирішив не шуміти, полазити вусібіч і знайти чим зайнятись. Повний місяць, який поглядав через напівзавішені штори, своїм світлом завадив сну і дав можливість щось побачити у кімнаті. Іграшки були не цікаві, мама склала їх десь в ящик за столом. Нічого не манило до себе і не казало: «пограйся зі мною».  Хлопчина, сперши на кулак свою важку і розумну голову, лежав у ліжку, оглядаючи пусту кімнату.

Місячне світло розливалось по кімнаті і присвітило самий центр, де лежало якесь яблуко, що взялось, ніби, ні звідки. Дивний і такий великий, соковитий і червоненький фруктт підійшов би на сніданок.  Але в пустій кімнатці, без іграшок, які заховали подалі, яблуко виглядало як найкращий м’яч. Те, що кинули на підлогу їсти вже не стали б, навіть тато, скоріше всього. І Олежка поволі спустився задки з ліжка на підлогу, та й погладив потім коврик під собою. Присівши біля яблука на п’яту точку, Олег провів уявну лінію від яблука до свого ліжка. Колись йому здавалось, що під ліжком ховався бабай, та тато довів, що його немає. Однак, під місцем де він мав спати була непроглядна темінь, здавалось, світло там зникало повністю. Хлопчик покотив яблуко під ліжко і в той час як воно перетнуло уявну лінію темряви, захотілось позіхнути. Олег таки втомився, адже то був дуже сильний позіх, такий, що довелось і руками розводити вусібіч. Втомлений і щасливий хлопчина вирішив що треба таки поспати. Але тоді, як він вже почав вставати, побачив що яблуко лежить ближче ніж та лінія темряви. Мабуть це можна було списати на уяву, але Олег ніби побачив око, що виринало з-за столу, що був поруч з ліжком. На секунду хлопець згадав за іграшки, в які там міг гратись якийсь монстрик. Але він вирішив не відволікатись від яблука і вражений новому досвіду, пнув його в темінь знову. Цього разу, спостерігачи за предметом, Олег побачив, як яблуко зникло в темряві і прокліпавшись, знову вирішив вставати. Коли хлопець спирався на лікоть, щоб припіднятись, до нього підкотись те саме яблуко, при чому прямо до ніг. Чуб на голові став дибки і Олег ледь подвинувся назад. Щось змушувало його поглянути вниз, під ліжко, але нізвідки взятий тепер страх оповив тіло. Боротьба між цікавістю і страхом тривала, та от ніби автоматично, Олег доторкнувся рукою до яблука. Ніби сама рука знову пнула під ліжко яблуко. Хлопчик чекав. Але цього разу нічого звідти не повернулось. Страх, що припідняв, здавалось, його чуб, не давав нічого зробити. Але Олег пересилив себе і, відповзши швидко на пів кроку, різко глянув під ліжко. Місяць освітив кімнату трохи більше і там, де була непроглядна темінь, можна було побачити кілька іграшок і те красиве яблучко. Трохи далі, в іншій стороні від Олега виднілась натянута резинка, від якої, очевидно і відпружинило яблуко.

Хлопчив вздихнув з полегшенням і почав потроху вставати. Тоді він і помітив, що підсвітив йому не місяць, адже світло різко переміщувалось, як настільна лампа. Напружено спираючись на ноги і одну руку, Олег припіднімався і розвертався. Перед собою він побачив око, яке висіло на довгій чорній ниточці, яка вела догори, де під стелею виднілось щось темне і велике. Ніби довге і тонке щупальце тримало джерело світла і водило ним, оглядаючи Олега. Ще одне щупальце тягнулось прямо за стіл, де були іграшки. Хлопчик мовчки дивився, врешті й зрозумів, що весь цей час не місяць освітлював кімнату, надворі ж було хмарно. Око наблизилось до Олега і та істота все ж вимкнула світло.