Карина Гуаш. Вірші
ТАТО
Мій тато не повернеться додому...
Він — янгол, і тепер — на небесах...
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках.
Ніколи не візьме мене на руки
І пісню він уже не заспіва.
Я вдячний долі за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш спогляда.
Із неба дивиться на сина
І на дружину, що в платку:
"Я вдячний долі за такого сина,
він теж піде служить у ЗСУ.
Тоді вже буде тихо в Україні,
Не буде чути вибухів й гармат.
Тоді вже буде новая держава
Й нікому не захочеться стрілять.
Синочку, рідний, скоро перемога!
Ти мамі так тихенько це скажи!
Усі птахи повернуться додому.
Ти вір, синочку, а мене не жди.
Я дякую країні нашій милій
За те, що ти зростаєш на землі,
Де правда, слово і жага до волі
Все переможе, і настане мир!"
РОЗПОВІДЬ УКРАЇНСЬКОГО ВОЇНА
«Ми не спали майже три доби, —
фраза невідомого солдата. —
Ми не спали, але йшли туди,
щоб діти більш не чули автомата.
Мені листя було замість ковдри,
душу гріла згадка про домівку
я згадав дружину, наче квітку,
діточок своїх і небо чисте.
Ми потихеньку йшли у бік Херсона,
тихенько йшли звільняти рідний край,
були й поранені та йшли щосили —
дорога та стелилась, мов вуаль.
І от дійшли, в момент, що нема сили,
стрічав херсонський змучений народ:
вони благали Бога і молились —
тільки б скоріш би Україна! Почув Бог!
Там жінка прапор діставала —
він був брудний і весь в землі.
«Рідненькі, ми на вас чекали!
Уклін і дяка — вистоїть народ!»
Найбільша нагорода для солдата —
ні, не медаль і орден, а любов!
Ми тут, щоб вигнати із наших земель ката,
і щоб війни ніколи не було!»
ДІТИ ВІЙНИ
Очі дитини в мить стали дорослими,
стала дитина і щось розуміть,
очі дитини в мить стали недоспані,
звуки сирен лише чуть звідусіль.
Очі дитини чекають не іграшку,
а лише щоб швидше знову був мир,
очі дитини чекають на істину,
тільки би тато вернувся живим.
Стали дорослими зовсім малі
і ті, хто ще вчора не міг говорити,
стали дорослими, звісно, і ті,
хто був чужим і боявся любити.
Діти війни — в них дитинство геть інше,
лютий проклятий все дуже змінив.
Діти війни ненавидять танки,
лиш полюбляють спокою мить.
Пройдуть роки, і діти згадають,
як уночі в підвал мама вела,
звуки сирен ті завжди пам'ятають,
татовий погляд й усмішка сумна.
Пройдуть роки, і стануть дорослі,
та в пам'яті спогади будуть сумні,
діти війни — ті ночі недоспані
будуть завжди в пам'яті дітвори.
ТИ ПРИХОДИШ МЕНІ У СНАХ
Присвячується трагедії на Харківщині
Мамо не чекай на мене більше,
і вже хватить сльози лить пусті,
не знайдеш ти мамо порятунку,
я на небі, тут нема живих.
Я похований в краю чужому,
дуже тихо тут матусю, я не сам.
Я боровся мамо так щосили,
оборону я тримав за рідний край.
Я стомився і приліг спочити,
не хвилюйсь рідненька і живи,
я герой, хоч ні, герої вдома,
біля мам, дружин, не в самоті.
Я зізнаюсь люба, тільки тихо,
мамо я завжди тебе любив,
хоч і був дорослий,
та а лихо наздогнало мамо в боротьбі.
Я прощаюсь вже пора,
та прошу не плач тільки благаю,
значить вже прийшла й моя пора,
я вже вдома мамо я у раю.
МАВ БИ БУТИ ВИПУСКНИЙ...
У нас мав би буть дзвіночок, той останній випускний,
хлопці би пішли в костюмах, а дівчата — в суконьках.
В нас у класі були мрії, і кохання і надії,
але все війна змінила — і професії життя.
Вчитель нам казав про скоре і доросліше життя,
але все війна змінила, стало іншим майбуття.
Кіра мріяла навчати, а Матвійко — лікувать,
Надя мріяла творити, а Сергійко — рятувать.
Все війна змінила раптом, подорослішали ми,
ще учора ми — за партой, а сьогодні — воїни.
Ще учора плели коси, мріяли про інститут,
а сьогодні — з автоматом, не тікаємо від куль.
Все війна змінила, клята, інші в нас реалії,
ми були іще дітьми, зараз в нас баталії...
МАДЕМУАЗЕЛЬ
Груба, ну, вибач, сильна —
мабуть,
хочу сказати — не в цьому суть.
Може вина,
так напевно, будь ласка,
дякую дуже тут ваша ласка.
Сильна сказали,
так, а чому, долю пізнала, так залишусь.
Може ще скажите
що незалежна, чесно
стараюсь
на все свій час, ну
а тепер
давай будем відверті,
ні ми не будем,на Ви зазвичай.
Думаю буде сонце і злива,
ні бо лунає вітер тепер,
ви пані робите щось неможливе,
дякую дуже,
я мадмуазель.
Принц залишився по той бік історій,
як же король,
блукає тепер,
я сама свій
генератор історій буду
краще
я
мадмуазель.