Війна, кохання, перемога. Інна Євсєєва

Земля моя – оспівана колиска,
Митців і хліборобів сонячна плеяда.
Історія твоя нанизана в намисто,
Омита слізьми болісна балада.
За долю твою молимось щоночі,
Благаєм Бога бути поруч з нами.
Коли дивлюсь в твої стражденні очі –
Вже досить нам гриміти стременами!
Вже досить муку в серці сповивати,
Вже досить рани щохвилини рвати!
А та малеча, що чекає тата?
Несила сльози їхні витирати…
Хіба могли подумати, що згодом
Нам мирну височінь розколе куля…
Що вибухи вогненно-диким громом
Розітнуть край наш, мов нещадний струмінь.
І в пустку перетворяться міста і села,
І жахом вмиється народ незламний…
Мені болить, що край мій, мов пустеля…
Але я знаю, що цей біль не марний!
Ми мужні й сильні , бо наш рід козацький
Ми вільні, бо пройшли крізь терни.
Наш дух звитяжний, не продажно-рабський!
Він до добра і світла націю наверне!
Хіба країна, що найперша в світі
подарувала всім найбільш важливі речі:
рентген, антибіотик, вертоліт …щомиті
Повинна біль ховати у очах малечі?
Найкращий цвіт наш куля обриває,
Та не зламати гордих КІБОРГІВ- героїв
Ворожа прірва хижими руками
Все більш зухвало нашу землю крає.
А ми стоїмо, непідвладні нікому,
Ми з піснею йдемо, як в давні часи…
І прапор наш знову натягне оскому
Агресорам ласим чужої краси…
Мій край – моя нескоренна Вкраїна!
Зоря веселкова у краплях роси…
Тебе не поставити їм на коліна!
З тобою твої вірні доньки й сини!