Війна, кохання, перемога. Наталія Рудницька. Я живий…
Привіт, ти чуєш мила, я живий!
Зі мною добре все, так-так, усе в порядку.
Люблю тебе і поцілуй дітей,
Бо ставлю телефон на підзарядку.
А сам останні сім пекельних днів
Ледь на ногах стояв, але тримався.
Так обійняти їх іще хоч раз хотів,
Але коханій в цьому не зізнався.
Тремтіння голосу стишає телефон,
А сльози розпачу - їх теж ніхто не бачить.
І крик від відчаю із біллю в унісон,
Застряг у горлі. Й мужній часом плаче.
Попереду вогонь і лігво звірини,
За спинами усе, що так безмежно любиш,
І захищаєш, і борониш від біди,
Й надалі за святе стояти будеш.
За свою землю, за майбутнє, за дітей,
За вкрадену весну, за мир, за спокій.
Разом зупинимо потік страшних смертей,
І переможемо у цій війні жорстокій.
І ніжно обіймемо своїх матерів,
Що молитвами нас оберігали,
Просили відчайдушно Бога за синів,
І у тяжкім бою від кулі захищали.
І вклонимося низько до землі,
Усім бійцям, що полягли за Україну!
І тим, які стояли на чолі,
Щоб обігріти й освітити всю країну.
Привіт, ти чуєш мила, я живий!
Зі мною добре все, так-так, їду додому.
Люблю тебе, і поцілуй дітей...
І посміхався попри смертельну втому.
Читайте також:
