Уривок книги: «W» Ігор Штікс
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві «21» вийшла книга «W» Ігор Штікс
Публікуємо уривок для ознайомлення.
Герой роману «W» Ігор Штікс – паризький інтелектуал лівих політичних поглядів, який через двадцять п’ять років повертається на батьківщину в Хорватію для отримання спадщини від Вальтера Стіклера, консервативного французького філософа, убитого на хорватському острові за нез’ясованих обставин. Там він знайомиться з активісткою Тессою Саймон. У Вальтеровому будинку вони повільно пізнають одне одного і таємничу, напружену історію Вальтера та його товариша Володимира, найвпливовішого лівого бойовика, терористичний почерк якого завжди віддавав ноткою іронії та який продовжує надихати всіх молодих повстанців і сьогодні.
Історія Вальтера і Володимира відкривається перед Ігорем і Тессою як напружений політичний трилер сучасної європейської історії, який переносить нас у всі куточки континенту. Щоб з’ясувати всі подробиці та дізнатися секрети, їм двом доводиться відвідати рідне місто Ігоря та Вальтера – Сараєво. Потрапивши у вир подій, вони розкриють таємницю не лише смерті Вальтера, а й народження Тесси та особисту історію Ігоря.
Штікс Ігор. W : роман / Ігор Штікс; переклад з хорватської Наталії Хороз. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2023. – 328 с.
КОЛИ Я ВДИХНУВ – ЗАБОЛІЛО. Мене вжалив закарбований у пам’яті запах. Хіба це можливо? І через стільки років! Запах закінчення далматинського літа. Час минає, люди зникають і зникають, навіть пейзаж змінюється – або завдяки людській руці, або сам собою, – але не запахи. З ударом вітру вони зупинили мене відразу там, біля виходу з літака. Я спинився й заплющив очі. Квапливий пасажир позаду постукав мене по плечі. Я механічно рушив за іншими. Вийняв французький паспорт. Поліціянт сказав: «Нello». Я відповів: «Нello», не бажаючи бути кимось іншим, аніж людиною з французького документа. «Welcome to Croatia», – сказав він. «Thank you», – відповів я. Усередині вересня 2016 року звістка про ліквідацію Вальтера Стіклера на далматинському острові шокувала французьку й міжнародну громадськість. «Анархісти й неокомуністи, назвімо їх так, як і Ісламська держава, прикликають армагеддон, катаклізм, який нарешті спровокує соціальну революцію, що їм не вдалася в шістдесятих і сімдесятих роках двадцятого століття, – говорив Джеймс Стівенсон, професор Лондонської економічної школи, фахівець із питань лівого екстремізму й автор першої книги про Володимира. – Я навіть додав би, що загроза тих груп ще більша, бо вони не мають прапора, аби встромляти його в якійсь пустелі, і не вимагають видимої конверсії своїх прихильників. Багато їх серед нас, розгніваних, розчарованих і нарешті, через кілька десятиліть, готових діяти».
Культурні й медійні еліти не добирали слів для засудження брутальної ліквідації чоловіка, який розкрив нам очі на жахіття однієї утопічної ідеології, яку він знав зсередини і навіть був причетним до неї в шістдесятих роках, але, прозрівши, віддалився від неї в середині сімдесятих. Вони весь час повторювали, що природа цієї ідеології відкрилася нам у концентраційному таборі ГУЛАГ і на камбоджійських полях смерті – тепер такими далекими для молодших поколінь фактами.
Відповідальність за ліквідацію Вальтера Стіклера приписували членам Володимирової організації або якійсь із груп, що відважилася на місію помсти. Таємні служби ще кількома місяцями раніше сповістили кого потрібно, що в колі лівих радикалів Стіклера вважають безпосередньо відповідальним за колаборацію з державним апаратом, якому він у спосіб, який ще доведеться встановити, допоміг добратися до Володимира через три десятиліття безуспішних пошуків. На їхню думку, історія про «викрадення» й помилку при поводженні з вибухівкою чи її навмисне самовбивче активування була брехнею, що приховувала поліційну пастку. Мета – демонізувати в суспільстві будь-яку форму ефективного спротиву й водночас раз і назавжди знищити легенду про відважного революціонера, який навіть після відходу в тінь продовжив надихати нові покоління. Так, Володимир був Че-поколінням, яке політично змужніло в цьому столітті. Че без обличчя, але з чітким підписом. Ніхто не взяв на себе відповідальності за вбивство Стіклера. Розслідування хорватської поліції, до якого приєднався Інтерпол, вело в нікуди. Вальтера Стіклера знайшли мертвим у воді поблизу далматинського острова, де він мав будинок. Саме на острові його вбили – цей факт підтвердили три кульових поранення на тілі, – можливо, і за сім днів до виявлення трупа. На тілі, що вже розклалося, знайшли документи, які однозначно підтвердили, що йдеться про Вальтера Стіклера, 71-літнього французького громадянина. Балістична експертиза технічною мовою твердила про 9-міліметрові кулі й пістолет марки «Вальтер», модель Р99.
Фахівці казали, що йдеться про улюблений у міжнародному кримінальному колі й серед терористичних груп пістолет. У ті дні я обсесивно стежив за будь-якою інформацією щодо цієї справи. Бо доки інші спекулювали його життям, обов’язково згадуючи про його замкнутість і практично аскетичне існування, приховане від громадськості та об’єктивів камер, що «дуже контрастувало з життями бундючних французьких інтелектуалів, розхваленість яких обернено пропорційна їхній інтелектуальній глибині» (британські джерела); доки намагалися визначити його походження і життєвий шлях, ту «драму століття, яку він втілив» (французькі джерела), «підтверджуючи моральний імператив зіткнення з минулим» (німецькі джерела), лише висновуючи, що «не потрібна велика уява, аби знати, ким міг бути чоловік, народжений Вальтером Стіклером посеред Другої світової війни десь на європейському Сході» (американські джерела); отож доки всі намагалися збагнути людину, яка стояла за такою впливовою постаттю і справами, я – а це я стверджую не тому, що бажаю додати собі ваги, – лише я знав, чи вірив, що знаю, ким насправді був Вальтер Стіклер. І не лише це – тієї миті я, лише я, повторюю, знав, ким насправді був Володимир.
