Біографія Поля Елюара

Поль Елюар (Ежен Еміль Поль Грендель) – французький поет, творчість якого відносять до сюрреалізму – народився 14 грудня 1895 року в паризькому окрузі Сен-Дені.

Його батько, Клемент Грендель, був бухгалтером, мати Жанна – кравчинею. 1900 року Клемент Грендель, який володів організаційним талантом, створив власну фірму з продажу нерухомості, яка швидко стала процвітати.

У 1909 Ежен Грендель, будучи добрим учнем, ходить у вищу початкову школу. У 1912 отримує атестат. У нього були слабкі легені. На канікулах він разом з матір'ю відправляється в швейцарські гори подихати чистим повітрям. У грудні лікарі ставлять йому діагноз легеневого туберкульозу. Ежен змушений припинити навчання. Він їде в санаторій, розташований в Клаваделе (Швейцарія), де перебуває аж до лютого 1914. Там він знайомиться і закохується в молоду російську дівчину Олену Дмитрівну Дьяконову, яку називає Гала. Починає писати свої перші вірші. У 1917 Поль Елюар і Гала одружилися, через рік у них народилася донька Сесіль.

Поет брав участь у Першій світовій війні як санітар в госпіталі, на фронті він написав збірку віршів, вперше підписавшись ім'ям Поль Елюар. У 1918 його «відкрив» Жан Полан, він же познайомив його з Бретоном, Арагоном, Максом Ернстом. Разом з ними Елюар став одним із засновників дадаїзму, а потім сюрреалізму. У 1923 порвав з дадаїзмом, посварився з Трістаном Тцара. У 1926 разом з іншими сюрреалістами вступив в комуністичну партію, в 1933 був виключений за антирадянські вислови.

У 1929 Поль Елюар знайомиться з Сальвадором Далі і з ним же пізніше знайомить свою дружину. Гала приймає рішення піти від Елюара до Далі, який з цієї нагоди написав «Портрет Поля Елюара». Далі висловився про це так: «Я відчував, що на мене покладений обов'язок відобразити лице поета, з Олімпу якого я викрав одну з муз».

Напередодні публікації збірки Mourir de ne pas mourir («Вмирати тому, що не вмираєш»), про яку Поль Елюар сказав, що це буде його остання книга, він, не попередивши нікого, відправився в подорож. Гала і його друзі думали що він мертвий. Ця подорож навколо світу тривала сім місяців, під час якої він зустрів Марію Бенц (Нуш), його нову музу, а в майбутньому – дружину. У 1930 Гала остаточно пішла від Елюара до Далі, а в 1934 поет одружився з Нуш.

Під час громадянської війни в Іспанії Поль виступав проти франкістського руху. В ті роки він зближувався з Пабло Пікассо; саме картина художника «Герніка» надихнула Елюара на написання поеми «Перемога Герніки».

На початку Другої світової війни Поль влаштувався в Парижі і почав активну боротьбу проти нацистів, що окупували Францію. Він писав вірші щоб підтримати дух партизан в роки Опору. Працював у підпільному видавництві, випускаючи разом з Луї Арагоном і Жаном Еффелем антифашистські сатиричні листівки. Листівки з текстом одного з найзнаменитіших творів Елюара «Свобода» були скинуті англійськими літаками над Францією. У 1942, вже у підпіллі, він був знов прийнятий в комуністичну партію. Після війни поета спіткав новий удар – смерть улюбленої дружини Нуш.

Елюар – визначний майстер інтимної лірики. Перші повоєнні поетичні збірки «Зайвий час» (Le Temps deborde, 1947), «Пам'ятне тіло» (Corps memorable, 1948) забарвлені трагічними мотивами самотності та страждання, навіяними смертю дружини поета. Вийти за межі сфери суто інтимних переживань Елюара зумів у збірках «Політичні вірші» (Poemes politiques, 1948), «Урок моралі» (Une lecon de morale, 1950). Широко відомою стала видана разом з П. Пікассо книга віршів «Обличчя миру» (Le Visage de la paix, 1951). У своїй післявоєнній творчості Елюар виступав як поет-громадянин, патріот, борець за мир і прогрес.

Поль Елюар подорожував по всьому світу, беручи участь в різних конгресах, присвячених миру, як представник руху сюрреалістів. У 1950, у Варшаві, він був присутній на розробці Всесвітньої Ради Миру. У тому ж році він познайомився з Домінік Лемор, з якою одружився у 1951. Елюар написав збірку віршів «Фенікс», присвячену їх стосункам і новознайденій радості життя. У лютому 1952 поет представляв французьку культуру на ювілеї Віктора Гюго в Москві.

У 1952 Елюар став лауреатом Міжнародної премії миру.

До творів Елюара писали музику Ф. Пуленк, А. Соге, Л. Ноно, К. Сааріаго, А. Волконський, О. Градський.

Поль Елюар помер від інфаркту 18 листопада 1952 року. Похований на Паризькому кладовищі Пер-Лашез.

Твори:
«Перші вірші» / Premiers poèmes (1913).
«Обов'язок» / Le Devoir (1916).
«Обов'язок і тривоги» / Le Devoir et l'Inquiétude (1917).
«Тварини і їхні люди, люди і їхні тварини» / Les Animaux et leurs hommes, les hommes et leurs animaux (1920).
Une vague de rêve (1924).
«Помирати не помираючи» / Mourir de ne pas mourir (1924).
Au défaut du silence (1925).
«Столиця болю» / Capitale de la douleur (1926).
Les Dessous d'une vie ou la Pyramide humaine (1926).
«Любов Поезія» / L'Amour la Poésie (1929).
«Відставити роботи» / Ralentir travaux (1930), разом з Андре Бретоном та Рене Шаром.
«Непохитний» / À toute épreuve (1930).
Défense de savoir (1932).
«Саме життя» / La Vie immédiate (1932).
«Троянда для всіх» / La Rose publique (1935).
«Легка» / Facile (1935).
«Плідні очі» / Les Yeux fertiles (1936).
«Декотрі із слів, які досі мені були заборонені» / Quelques-uns des mots qui jusqu'ici m'étaient mystérieusement interdits (1937).
«Природний плин» / Cours naturel (1938).
«Допомогти побачити» / Donner à voir (1939).
Poésie et vérité 1942 (1942).
Liberté (1942).
Avis (1943).
Les Sept poèmes d'amour en guerre (1943).
Au rendez-vous allemand (1944).
«Неперервна поезія» / Poésie ininterrompue (1946).
Le Cinquième poème visible (1947).
Notre vie (1947).
À l'intérieur de la vue (1947).
La Courbe de tes yeux.
Le temps déborde (1947).
«Фенікс» / Le Phénix (1951).
Picasso, малюнки (1952).
Œuvres complètes, II, Gallimard, Bibliothèque de la Pléiade (1968).