Український Елюар: здобутки і втрати
Я. І. Кравець
При здавалося б давно вже вирішеному питанні, що єдиний лише творчий переклад забезпечує в усій повноті відтворення мовностилістичних, ідейних, образних, звукових та інших особливостей перекладаного поетичного твору, виникають час від часу запальні суперечки теоретиків і критиків перекладу, під час яких відстоюються діаметрально протилежні думки. І нещодавно проведена на сторінках «Литературной газеты» дискусія «Арифметика и алгебра перевода» показала, що полеміка між прихильниками точного, вільного і творчого перекладів триває.
Теоретики дискутують, а практики перекладають, пропонуючи своє вирішення цього питання. Поетичні переклади з різних літератур постійно з’являються окремими виданнями чи в періодиці. Лише в перших шести номерах за 1977 р. таких журналів, як «Всесвіт», «Вітчизна» і «Жовтень», надруковано переклади з А. Шеньє, У. Уїтмена, А. Рембо, добірки з сучасної польської поезії, антологію сербохорватської і таджицької поезії. Новими збірками збагатилася серія «Перлини світової лірики», яку понад десять років тому започаткувало видавництво «Дніпро» вибраним Яна Райніса та Еміля Верхарна. Порівняно недавно з’явилася і добірка Поля Елюара — одного з найвидатніших поетів Франції, класика французької літератури. Про цю збірку, як і про роботу над нею перекладача М. Москаленка, вже дещо писалося, зокрема у статті В. Коптілова, де автор робить цікавий зіставний аналіз перекладу вірша «Затемнення», здійсненого М. Терещенком і М. Москаленком, а також у статті Л. Гольберга і М. Гольберга, в якій автори аналізують деякі властивості перекладу Елюарового вірша українською мовою.
Вважаємо, однак, потрібним ще раз проникнути в творчу лабораторію перекладача.
Говорячи якось про стан перекладання творів Л. М. Толстого в Україні, теоретик перекладу О. Кундзіч наголошував на потребі пройнятися думкою автора, мислити образами, сценами, життям, змальованими у творі, який перекладаємо. Ці слова особливо згадуються при ознайомленні з перекладеними віршами Поля Елюара.
Критика не раз звертала увагу на небуденність вірша цього талановитого поета. Уже навіть при побіжному ознайомленні з його поезією вражає виняткова щирість і простота вірша — у висловленні глибоких переживань, у пошуках, розчаруваннях, у виборі свого шляху в лабіринті складного світу. Цю ж непідкупну щирість, та вже вищого гатунку, підкріплену досвідом та активною життєвою позицією, знаходимо і в зрілих філософських віршах-роздумах.
Елюар один із тих поетів, про яких можна сказати словами. Лесі Українки: «Єсть такі люди, що коли їх вразить що або дуже втішить чи засмутить, ...то зараз у них немов огонь загориться в серці, а в голові думки рояться так швидко», що виникає настійлива потреба «вимовити їх гарними голосними словами» або «списати щиро та доладно». Та й сам поет неодноразово підкреслюватиме цю рису власної поезії: «Щирість була моєю найяскравішою зброєю. Я хотів писати ясно і просто». І ще: «Поетичний геній виявляється лише тоді, коли сам поет щирий».
Щирість, безпосередність особливо властива віршам-мініатюрам, на перший погляд простим, але насправді сповненим глибокого змісту.
Як є в Іспанії закривавлене дерево —
Це дерево свободи.
Як є в Іспанії промовисті уста —
Вони говорять про свободу.
Як є в Іспанії склянка чистого вина —
її вип’є народ.
Коли восени 1975 р. франкістський режим Іспанії в безсилій люті скарав на смерть п’ятьох баскських патріотів, газета «Юманіте» присвятила цілу сторінку героїчній боротьбі республіканської Іспанії і знову надрукувала цей вірш Поля Елюара, що є свідченням актуальності, бойовитості його поезії.
Своєрідне сприйняття світу бачимо в образах та незвичних асоціаціях: Les guêpes fleurissent vert — Вже оси зелено цвітуть; L’aube se passe autour du cou un collier de fenêtres — В ранкової зорі на шиї Виблискує намисто вікон; Tous les murs filaient blanc autour de mon silence — Всі мури пряли білим навколо мого мовчання; La terre est bleue comme une orange — Земля вся синя, ніби апельсин.
Поет своїм тонким відчуттям світу вгадує за тридцять років наперед те кольорове враження-здивування, яке справить на першого в світі космонавта наша планета: «Моя голуба планета» — назве він її, споглядаючи з космічних далей.
Елюар сприймає цілий світ у кольорах і барвах. Вивчаючи морфологічну будову його поетичного арсеналу, критик П. Роллан зазначає, що всі слова, використані поетом (налічує він їх приблизно 1750), вкладаються у схему, складовою частиною якої є група, названа критиком de la lumière du ciel à la lumière du feu.
Вживання кольору в Елюара несподіване, нетрафаретне, від чого постають химерні й дивні на перший погляд, але глибоко правдиві і вірогідні за своєю суттю картини. Цю динаміку барвів вдало при перекладі відтворює М. Москаленко.
У ранніх збірках поета переважають світліші, лагідніші тони: оранжевий (Та chevelure d’oranges dans le vide du monde — Твоє оранжеве волосся), зелений (дерев зелений дух п’янить), синій (Une fillette de peu de poids Passée au bleue — Дівчина квола аж синя). Особливе місце посідає колір блакитний, лазуровий: (l’azur profond — блакить глибока, Une plantation d’épées bleues — Це висадка шпаг блакитних, L’azur m’ayant abandonné — Блакить покинула мене).
Блакить у поета — символ пошуків, мрій, усього, чим повниться юне життя. Дуже добре цей колір розшифровується поетом у посмертній збірці «Неперервна поезія II»:
З наївності себе на вмів я захищати:
Удари діставав і не жадав одплати,
Здавалося, ми всі загинемо умить.
За вигідну мішень вогонь обрав блакить.
Дослідник творчості Поля Елюара С. Великовський розповідає, що в липні 1918 р. поет видрукував листівку «Вірші в ім’я миру» на блакитному папері. У мріях поетові уявлявся «подорожній в поношеному мундирі небесноблакитного кольору, який... постукає в двері рідної домівки і тихо скаже «Добрий день!».
У поезії Елюара 20-х років цікавого, чисто символістського значення набуває слово ombres, що асоціюється з чорним кольором: Je sors au bras des ombres, Je suis au bas, des ombres Seul; ...Et des ombres m’attendent; Ta chevelure d’oranges... Dans le vide des vitres lourdes de silence Et. d’ombre...; ...l’ombre qui descend des fenêtres profondes, Epargne chaque soir le coeur noir de mes yeux.
Конкретнішого звучання набуває y вірші «Médieuses», з однойменної збірки (1939), та в книзі «Відкрита книга І», написаній у 1940 p.:
Elle va s’éveiller d’un rêve noir et bleu
Elle va se lever de la nuit grise et mauve...
Le dernier chant s’est abattu
Sur la campagne informe et noire...
Au nom de tous nos camarades
Martyrisés et massacrés
Pour n’avoir pas accepté l’ombre...
Поняття l’ombre для поета — учасника руху Опору — асоціюється з часами окупації, фашизмом, зрадою.
Десь уже з вірша «Перемога Герніки» несподівано вривається в Елюарову лексику червоний колір: les mêmes roses rouges — ті самі червоні троянди, cette étoile rouge — ця червона зірка, а також кольори зелений, золотий: Зелене листя весен, чисте молоко. І життя в найчистіших очах; ...Зібралися біля зелених джерел Доброго сонця, огненного лісу; Золота хвиля вулиць. Мова кольорів стає яскравішою, а в самому виборі їх поет тяжіє до соковитих чітко окреслених барвів.
П. Роллан, мовлячи про функцію прикметників, що вказують на кольори, особливо наголошує на прикметниках, які означають прості кольори (bleu, blanc, vert, rouge), і зауважує, що ці кольори несуть моральне і фізичне навантаження.
Саме про таке змаганню кольорів пише Елюар у своїх віршах:
Je vis dans les images innombrables de la vie
Dans la dentelle
Des formes des couleurs des gestes des paroles.
Я живу посеред численних життєвих образів
У мереживі
Форм, кольорів, рухів, слів.
або ж:
Je vous connais couleurs des hommes et des femmes, ...
Couleurs de la santé du désir de la peur...
Couleurs crime et folie et révolte et courage...
Я знаю кольори жінок, і юнаків...
Здоров’я кольори, і кольори жадань...
І кольори війни, повстань, відваги, шалу.
Je reflète fertile un corps qui se prolonge
Je lutte je suis ivre de lutter pour vivre...
Я — дзеркало, яке відбило людський жар
Я п’яний від борні за кольори життя.
Привертає увагу переклад підкресленого нами речення (дослівно: Я борюся, я п’яний від боротьби за життя).
Чи мав рацію перекладач, увівши в переклад зовсім не існуючу в оригіналі думку про борню за кольори життя. Думаємо, що так. До цього М. Москаленка підводить ознайомлення з творчим становленням Елюара.
У таких рядках:
Ce petit monde meurtrier...
Blanchit la boue gracie les traîtres
(дослівно: Обілює болото, прощає зрадників), перекладач знаходить також цікаве вирішення поетової думки: — дарує зради, білить чорне, використовуючи аналогію з висловом робити з чорного біле, а з білого чорне. Знову кольори, барви. Якось О. Довженко сказав: «...Колір ближче до музики, ніж до малярства. Він є — зорова музика». Чи ж не в цьому глибокий ліризм вірша Елюара, такого здавалося б легкого для перекладу?
Успіхом перекладача можна вважати також вдумливе прочитання тексту в таких випадках, як:
Simule
L’ombre fleurie des fleurs suspensues au printemps
Le jour le plus court de l’année et la nuit escquimau...
Прикинься
Квітучою тінню квітів, завислих над веснами
Найкоротшим днем року й полярною ніччю.
Il у a des démolitions plus tristes qu’un sou
Indescriptibles et pourtant le soleil s’en évade en chantant.
Є на світі уламки сумніші за мідну монету,
Але з них виривається сонце співоче...
Вчувається тут перегук зі словами О. Довженка, закоханого в світ краси: «Щасливий я, ...що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
Ще одна риса вірша Поля Елюара, яку дуже важливо враховувати при перекладі — афористичність висловлювання, певна навіть економія мови, вміння двома-трьома штрихами передати щось дуже наболіле. Лаконічність вислову особливо характерна для зрілого Елюара, коли думки свої він оформляє у своєрідні сентенції, як, наприклад, у збірці «Неперервна поезія II», чи в поемі «Замок бідаків» — лебединій своїй пісні, на жаль, не вміщеній в українській збірці: «Окови — ласка для ноги; Радість жити — плід достиглий; Розважним бути слід, щоб віднайти вогонь; Не треба чогось величного, щоб творити світ; Вистачає лише щастя і більш нічого; Щоб бути щасливим, треба лише усе бачити чітко і боротися без упину; Не чекаймо ні хвилини! Голови догори і штурмуймо землю!»
У зв’язку з цим, нам видається, що при роботі над загалом добре перекладеним віршем «Габріель Пері» опущено суттєвий для поетичної мови Елюара нюанс: перекладач порушує хід Елюарової думки.
Un homme est mort qui... — таким трьохразовим повтором з неозначеним un homme розпочинається вірш, присвячений пам’яті активного співробітника газети «Юманіте», розстріляного фашистами. Далі поет пише:
Car tout ce qu’il voulait
Nous le voulions aussi Nous
le voulons aujourd’hui
У перекладі:
Все, чого прагнув Пері,
Прагнемо й ми —
Ми хочемо сьогодні...
Вже у сьомому рядку свого перекладу М. Москаленко визначає ім’я героя — Пері; в Елюара це робиться лише в 11 рядку третьої строфи після переліку цілої низки слів qui font vivre, «найневинніших слів». І лише в самому вже кінці, перерахувавши це, згадавши такі слова, як frère і camarade, деякі назви країн, міст, поет уперше у вірші називає героя — дуже просто, без жодної пишномовності, найкоротшим рядком вірша, до якого тяжіє весь попередній перелік: Ajoutons — у Péri.
І далі:
Péri est mort.
Mais grâce à lui nous nous connaissons mieux
Tutoyons-nous son espoir est vivant.
Він загинув за нас...
Та через нього ми краще пізнаєм себе:
Тож будьмо з ним на «ти» — живе його надія.
У цій строфі перекладач не чітко передає важливий нюанс останнього речення: загибель Пері не даремна, вона гуртує, кличе до братерства. Tutoyons-nous (дослівно: Будьмо між собою на «ти»), — закликає поет, бо живе його надія.
Справжнім досягненням Елюарової лірики можна вважати вірш «C’est la chaude loi des hommes», який, за висловом критика Іва Сандра, є квінтесенцією Елюарового генія.
Є чудовий закон y людей: Є гарячий людський закон:
З винограду робити вино, З винограду робити вино,
Із вугілля робити вогонь, З вугілля — вогонь,
З поцілунків робити людей. Із поцілунків — людей.
(пер. М. Терещенко) (пер. М. Москаленко)
М. Москаленко точніший щодо відтворення першого речення вірша, хоча далі, викидаючи повтор дієслова faire, він скорочує кількість складів, і вірш Набуває певної категоричності висловлення. М. Терещенкові за рахунок збереження трьохразового повтору ils font вдається відтворити неквапливу і розважну Елюарову розповідь.
У таке ж творче суперництво з М. Терещенком і І. Драчем вступає М. Москаленко, перекладаючи дуже важливий у творчій спадщині Елюара вірш «Свобода». Переклад вірша, зроблений М. Терещенком, — це лише фрагмент. І. Драч, зі свого боку, подає цікаве вирішення думок і образів оригіналу. Відчувається, що поет силоміць гальмував плин своїх власних думок, спокушався вільнішим переказом прочитаного, однак мусив-таки рахуватися зі словом французького поета, дотримуватися образної схеми першотвору. Коли ж думка виривалася вперед, не підкорювалася йому, з’являвся такий невластивий Елюарові образ, як на мохові хмари-почвари (Sur la mousse (des nuages). Конструкції: На моєму столі, ще й на дереві (Sur mon pupitre et les arbres), Ще й на подиху ранку, ще й на морі, ще й на вітрилах (Sur chaque bouffée d’aurore Sur la mer sur les bateaux), a також виділення прикметника y кінець речення: На крильцятах пташат перелітних, На крильцях млина вітряного (Sur les ailes des oiseaux Et sur le moulin des ombres) надають віршеві певної грайливості, відсутньої в оригіналі, навіть стилізації під думу.
Там, де перекладач строгіший у доборі українських еквівалентів, з’являються напрочуд майстерні рядки, в яких чуємо справжнього Елюара.
чи:
Sur les formes scintillantes
Sur les cloches des couleurs.
На всіх іскрометних формах На мерехтливих силуетах,
На передзвоні барв і ліній. На дзвонах кольорів.
(пер. І. Драч) (пер. М. Москаленко)
Збіркою поезій П. Елюара перекладач М. Москаленко познайомив українського читача з творчістю відомого французького поета. Він вдумливо і сумлінно прочитав нелегку для іншомовного відтворення спадщину Елюара.
Разом з тим поява збірки наштовхує на деякі думки щодо видання поетичних перекладів.
У кількох попередніх збірках серії «Перлини світової лірики», зокрема в такій, як «Пісні» П. Беранже, читач мав нагоду ознайомитися з двома-трьома перекладами одного й тогр ж вірша (наприклад, «Le Roi d’Yveto't» у перекладі В. Самійленка і Є. Дроб’язка, «Oiseaux» у перекладі В. Самійленка і П. Грабовського). Це була цікава й корисна ініціатива редакторів поетичної серії. Можливо, варто було б і надалі при складанні збірок зарубіжних поетів включати важливіші їхні твори у перекладах кількох перекладачів. Скажімо, в добірці Поля Елюара цікаво було б прочитати переклади поезій, зроблені М. Терещенком, І. Драчем і М. Москаленком. У такому разі варто супроводити їх оригінальним текстом.
Перш ніж видати поезії Елюара окремою книжечкою, М. Москаленко помістив їх у журналі «Всесвіт». Редколегія журналу ілюструвала ці переклади гарними і цікавими фотографіями з життя поета: тут і портрети Елюара різних років, і фотознімки, що зображають його серед італійських робітників і грецьких партизанів. Видається доцільним супроводити таке авторитетне видання, як «Перлини світової лірики», малюнками, фотографіями про життя і творчість того чи іншого поета.
Поява українського Поля Елюара — значне явище в перекладацькій справі. Зазвучав українською Мовою талановитий поет, гідний спадкоємець кращих традицій французької поезії, гуманіст, який ритмом свого серця відчував ритми найважливіших подій часу.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1978. – Вип. 50. – С. 120-128.
Твори
Критика
