Нерозгадана таємниця казкарів Грімм

Нерозгадана таємниця казкарів Грімм

Марина Фролова

В Україні творчість великих німецьких казкарів братів Грімм завжди була і залишається надзвичайно популярною. Наші діти мають можливість насолоджуватись казками братів Грімм, читаючи їх рідною мовою у прекрасних перекладах, над якими працювали не лише такі талановиті перекладачі, як О. Марушка, Є. Попович, В. Лазня, Г. Захарчук, Ф. Новицький, І. Груба та інші, а також відомі українські письменники, як, наприклад, Оксана Іваненко.

Зацікавленість творчістю авторів «Дитячих та родинних казок» дуже велика. Здавалось би, літературознавці дослідили все, що пов’язано з іменами цих славетних митців. Але не поспішаймо ставити крапку. Виявляється, родина Грімм залишила свої таємниці. Власне про них і піде мова далі.

«Ваші казки в спогадах народів перетворяться в народні легенди» — віщували великому датському письменнику Христіану Андерсену його шанувальники. Це ж пророцтво з повним правом стосується і німецьких братів-казкарів Якуба та Вільгельма Грімм. І якщо ім’я Андерсена стало синонімом жанру «літературна казка», то ім’я братів Грімм асоціюється з поняттям «народна».

Але був у численній і талановитій родині Грімм ще один майстер вигадок — Фердинанд, чия загадкова доля більш ніж 150 років не дає спокою літературознавцям. Жив тихо, праці свої зазвичай підписував різними псевдонімами, помер у злиднях та на самоті Але про нього — трохи пізніше.

Маленьке містечко Ханау з вулицями, вимощеними бруківкою, та фахверковими будиночками було батьківщиною Грімм. Тут, на землі Гессен, ще в 1650 році їх предок Йоган Грімм служив наглядачем поштової станції «Біля білих коней». Прадід та дід братів Грімм були священиками кальвіністської церкви. Пилип Вільгельм Грімм, що народився у 1751 році і був десятою дитиною у родині, обрав собі юридичну кар’єру. Почавши з адвокатської практики, він після багатьох років наполегливої праці стає «княжим міським та земським писарем» у рідному містечку. В1783 році він одружується з Доротеєю Ціммер, що походила також із родини юристів. Вона народила Пилипу Вільгельму шестеро дітей: Якуба, Вільгельма, Людвіга, Фердинанда, Карла і Лотту.

Коли у 1796 році не стало батька, обов’язки голови родини перейшли на ще зовсім юного Якуба. І, до речі, поставився він до них дуже серйозно, взявши на себе відповідальність за сестру Лотту та молодших братів. До кінця своїх днів він залишався для всіх членів родини беззаперечним «Pater familias».

Такий розподіл обов'язків у родині Грімм пояснювався ще й тим, що з раннього дитинства на старших Якуба та Вільгельма покладали найбільші надії. Попри досить обмежений матеріальний стан родини Грімм, цим з дитинства нерозлучним братам вдалося отримати освіту у Кассельському ліцеї та продовжити навчання в Марбурзькому університеті. В тому ж ліцеї навчались і молодші брати Людвіг та Фердинанд. Тільки згадка, яку вони залишили про себе, цілком інакша. Весною 1802р. в атестаті Якуба з’явився запис: «Завдяки своєму винятковому сумлінню зміг скоротити час перебування у ліцеї. Їде до Марбургу вивчати юриспруденцію».

В атестаті Вільгельма також наголошувалося на його неабияких здібностях: «Заслуговує на рівну повагу з братом, хоча за знаннями трошки відстає від нього; талановитий, сумлінний, розважний хлопчик».

Інакший вирок винесено Фердинанду та Людвігу: «Молодший брат переважає старшого за здібностями. Але обоє не належать до найсумлінніших і не виявляють особливих успіхів. Обоє пішли з ліцею напередодні 1805р., щоб заробляти писанням».

А втім, щодо Людвіга, песимістичні передбачення вчителів, на щастя, не виправдались. Він працює художником, оформлює газету, створює обкладинку першого видання «Дитячих та родинних казок» своїх старших братів. Пізніше малює портрет Генріха Гайне, а в останні роки життя стає професором Академії образотворчого мистецтва у Касселі. Багато дослідників вважають найбільш вагомим його внеском в культуру Німеччини книгу «Спогади про моє життя». Загалом, гідна біографія цілком задоволеної життям людини.

Матеріальний стан в родині Грімм ніколи не був стабільним. Матері навіть за життя батька завжди доводилося бути надзвичайно заощадливою, щоб діти не відчували скрути. Саме тому Якуб, коли на нього лягла відповідальність за матеріальний стан родини, вимагав, щоб не тільки він, а й кожний з родини заробляв на кусень хліба.

«Після смерті матері відносини в нашій родині стали неприємними, тому що жоден не тримається один одного і відсутній будь-який порядок, як за столом, так і у всьому», — писав Якуб Вільгельму у вересні 1809 року. А один з друзів родини взагалі вважав, що Фердинанда слід віддати навчатися ремеслу, а сестру — в суворий пансіон. Вона буцімто зовсім «...не переймається господарством, що аж ніяк не відповідає їх достатку». Якщо врахувати, що Людвіг Грімм почав заробляти своїми малюнками тільки у 22 роки, Лотта перестала матеріально залежати від братів у 29 років, коли взяла шлюб з бароном Хассенпфлугом, а Карл і Фердинанд взагалі постійного заробітку не мали, то можна собі уявити, скільки зусиль доводилося доприкладати Якубу та Вільгельму, щоб уникнути кредиторів.

Відомо також, що старші брати регулярно підтримували молодших, засилаючи їм невеликі кошти. Не один раз намагалися вони знайти якусь роботу для Фердинанда. Наприклад, місце бібліотекаря. Але той либонь відмовчувався, либонь, попрацювавши місяць-другий, залишав місце. Ніхто не знав достеменно, чим він займається, що його цікавить, на що він витрачає ті невеликі гроші, які час від часу отримував. Мимоволі створювався образ ледаря і марнотратника, абсолютно безвідповідальної людини.

«В далечині можна вигадати тисячі можливостей, як його переконати, але коли я опиняюся поряд з ним, то так само, як і ти, добре розумію, що годі щось зробити», — з прикрістю пише Вільгельм старшому брату про Фердинанда.

Але, можливо, причина такої самоізольованості Фердинанда та його відсторонення від родини полягала в чомусь іншому? Більшу частину свого життя Фердинанд був дуже хворобливим. Брак здоров’я та постійна скрута створювали замкнене коло: хвороби не дозволяли активно працювати, що в свою чергу, вело до злиднів, а відсутність належного лікування зводила Фердинанда у ліжко.

Він воліє не турбувати братів своїми проблемами. Лише інколи скаржиться на тяжкий матеріальний стан. Наприклад, що живе в халупці у знайомого садівника, де велика сирість та мізерні меблі, а гарячу їжу він може собі дозволити лише один раз на два місяці. Або дякує братові Карлу за надіслані чобітки, штани та сорочку. Але новини можуть доходити й іншими шляхами...

«Ранні його хвороби коштували дуже дорого, — повідомляє у листі до Вільгельма лікар Фердинанда, — стільки, що навіть допомога вельмишановної господині будинку в розмірі 30-40 рейхсталерів не могла бути достатньою». І це при тому, що довгий час допомога старших братів становила всього вісім рейхсталерів на місяць.

Причина конфлікту лежить глибше, ніж нерозуміння Якубом та Вільгельмом способу життя молодшого брата. Можливо, вона криється в самій творчості казкарів?

Народна поезія, як вважали старші брати, що створили свою, правда, в певному сенсі догматичну теорію фольклору, є прояв божественного в людині. «Вона гола, — якось влучно написав в одній із своїх публікацій Вільгельм Грімм, — і несе в собі образ Бога». Божественний дух є однаковим для всіх народів і має одне джерело — усну народну творчість. Так вважали автори «Дитячих та родинних казок». Саме цим вони пояснювали подібність казкових сюжетів та мотивів, які, переходячи з домівки в домівку, з міста в місто, мандрували по цілому світу, щось втрачаючи, або навпаки, набуваючи нових рис. Адже кожний оповідач тлумачив їх зміст по-своєму. Тому цілком слушно визнати той факт, що історію Червоної Шапочки та пригод Хлопчика-мізинчика ми знаємо не лише з казок братів Грімм. Так все ж таки, що це таке — народна казка братів Грімм?

Брати не були простими збирачами-колекціонерами фольклору. Зміст казок, легенд і притч передавався так, як вони його почули та сприйняли. Автори казок були впевнені, що викладають їх дійсно народною мовою. Але їм вдалося досягнути більшого: вони створили свою власну, казкову в прямому та переносному розумінні цього слова мову. Величезна виснажлива праця, яка для цього знадобилася, негативно позначилася на подальшому житті і характері старших братів, особливо — Якуба. Поступово він стає деспотичним і нестерпним у особистому житті та літературній діяльності. Тут, власне, виникає протиріччя.

Виявляється, що Фердинанд також не цурається літературної діяльності. Згадаймо, що ліцей він покинув «... щоб заробляти писанням». Спочатку — це перші спроби в різних газетах. Але, напевно, видавці в ті часи були аж ніяк не щедріші за теперішніх. Трохи пізніше він поминає збирати фольклор і надсилає зібране старшим братам, що вимагає від нього доволі напруженої праці. Напевно, він не такий уже й ледар та марнотратник, а допомогу, яку він отримує, можна розглядати, як винагороду за працю. Багато із зібраного ним було використано в збірках старших братів, але щось залишається й невикористаним. Поступово з’являється думка про видання власної книги казок. Напевно, головна, як можливість вийти із скрути.

Його перший збірник «Народні легенди і казки німців та іноземців» був підписаний псевдонімом «Лотар». До нього увійшли такі, наприклад, казки, як «Камзол, люстерко та пляшечка», «Чарівник», «Крутій». Цікавою є реакція Якуба, який у листі до Фердинанда дав свою оцінку в наступний спосіб: «Твої легенди, те, що я встиг прочитати, щиро тішать мене, тому, що в них я впізнаю тебе і деякі з рис твого характеру (аж до вибраного імені «Лотар», яке, на мій погляд, тобі зовсім не личить)».

Знаючи ставлення Якуба до молодшого брата, рядки ці сприймаються скорше, як іронія. Звідки таке відчуття нещирості, навіть якоїсь підозри?

Причина була! І дуже серйозна! Якщо у своїй першій збірці Фердинанд досить рідко відходив від джерел, то у другій «Казки фортець і гір», — він вже дав повну волю своїй фантазії. В очах Якуба молодший брат вчинив страшний гріх: він захопився літературною казкою! Таким чином, фольклорний сюжет став для нього лише поштовхом для створення власного художнього твору. Але яким солодким був цей «гріх»!

«Ці чудові квіти уяви, що виросли на історико-класичному ґрунті — квіти лотоса, — йдеться в передмові до першого видання «Казок фортець і гір». — їх збирав поет під час вечірніх прогулянок, відпочиваючи від розумової праці, піклуючись про них заради власної втіхи, а не для блага велетенського саду Всесвіту».

У всіх переговорах з видавцями Фердинанд називається різними іменами, але ні разу — справжнім. Можливо, він розуміє, до якої міри відрізняється його творчий метод від канонів, створених старшими братами, і побоюється якось скомпрометувати їх. А можливо, просто не бажає прикривати своє новаторство чужим авторитетом? Але попри все це, видавці беруть його праці. Це означає, що він і сам не без таланту.

Всього було видано три збірки казок Фердинанда Грімм. І тільки перша — за життя. Однак матеріальних проблем це не вирішило. Помер сумний казкар, як і жив, на самоті в 56 років.

А Якуб Грімм, лише один з братів, що дожив до похилого віку і з роками став набагато толерантнішим, якось сказав: «...з четвертим братом нас розділяла доволі велика відстань у часі і коли я думаю про нього, моя душа наповнюється журбою від того, що він, провівши все життя на самоті, весь час залишався лише наодинці сам із собою...»

Переклав з німецької Юрій Фоменко

Л-ра: Дзвін. – 2003. – № 9. – С. 150-151.

Биография


Произведения

Критика


Читайте также