Про екологію для підлітків: розмова з Оленою Колінько
Сьогодні ми говоримо з авторкою, що створює унікальні всесвіти для дітей та підлітків. У своїй новій книзі «Глиняний птах» вона розповідає про життя звичайних підлітків, які зіштовхуються з проблемами екології.
— Ще з перших сторінок Ваша повість зустрічає читача екологічною повісткою, та й жанр “екоповість” наголошує на важливості цієї теми. Розкажіть про особистий зв’язок із темою екології, чому вона Вам близька?
— Екологія хвилювала мене, напевно, як і всіх нас, ще з дитинства. Оскільки я жила в Полтаві біля річки Ворскла, то пам'ятаю, як ми, діти, влітку купалися недалеко від нашого будинку на пляжі з чистою водою. Але з часом відбулися зміни: річка стала бруднішою, тож у ній вже не хотілося купатися. Також засміченими стали пляж і ліс поруч із річкою. Звісно, хоч я тоді була малою, проте розуміла: щось тут неправильно. Адже неприємно перебувати в такому лісі. Пізніше дуже «на слуху» були новини про сміттєву кризу у Львові. Тоді все телебачення тільки й говорило про це, та й люди жваво обговорювали це питання. От і я також цим перейнялася. Бо коли вулиці гарного міста переповнені сміттям — це нагадує середньовіччя. Так не має бути в XXI столітті!
Так склалося, що на той час колеги з моєї колишньої роботи жили в передмісті Полтави, у селі Макухівка, яке розташоване безпосередньо біля нашого міського сміттєзвалища. Вони розповідали мені не надто приємні речі. Зокрема, про те, як вітер, ледь дмухнувши, розносить довкола поліетиленові пакетики. А сміття просто заполонило весь ліс, навіть пластик висить на деревах. Це виглядає неприємно, неестетично, шкодить екології, тваринам і птахам, що живуть у цьому лісі, і, звісно, нам, людям. Також були розповіді про те, що в лісі біля цього сміттєзвалища живуть безхатьки, і це також окрема гостра тема.
Тобто я щодня чула якісь історії про це все і дуже близько сприймала до серця. Таким чином і з’явилась ідея екоповісті. Захотілось розповісти людям, що це неправильно, що треба змінювати нашу поведінку.
— Повість розповідає нам про підлітків, які поміж рутинними справами, закоханостями та навчанням, також тісно пов’язані з питанням екології. Як Ви гадаєте, що сучасна молодь може робити просто зараз, аби зберігати навколишнє середовище від забруднення?
— Найперше та найпростіше, що реально може зробити кожен, — це поприбирати за собою після відпочинку на природі чи в середмісті. Не залишати після себе сміття — це культура, якої повинен дотримуватися кожен. Звісно, треба починати змалечку, тож молодь також вже має мати такі сформовані екологічні навички.
І, звісно, потрібно менше споживати. Зараз у світі є популярним рух мінімалістів: вони закликають менше споживати, аби відходів також було, відповідно, менше. Не потрібно купувати те, що вам не знадобиться і буде лежати мертвим вантажем на поличках або у квартирі. Від цього треба звільнятись. Про це ж і відома книжка Беа Джонсон «Дім — нуль відходів», яка зараз є дуже популярною, до речі, і серед молоді також.
Звісно, також можна долучатися до ініціатив, яких зараз стало дуже багато. Молодь навіть самостійно організовує такі рухи. Наприклад, наведу ініціативу, яка сподобалась мені самій — Дубкросінг_UA. Організація обміну насінням дубів, тобто жолуді можна отримати поштою, посадити та відзвітувати. Це такий флешмоб, рух, який об’єднує. Нібито така невелика, але дуже реальна допомога нашій природі. І це доступно для кожного, усі можуть це зробити.
Також є мобільні додатки про екологію, якими часто користуються молоді люди. Наприклад, один із них, який був достатньо популярним, — «Кліматичні краплі». Там пропонується зробити певні дії в реальному житті, які будуть спрямовані на екологічний спосіб життя, і за це отримати бонуси, які згодом витратити на щось корисне. Скажімо, можна зафіксувати, як ти поприбирав на природі, або якщо ти замість автомобільного транспорту використав велосипед. І все це є у смартфоні. Це затягує, зацікавлює і таким чином формує культуру екосвідомого життя.
— Підлітки насолоджуються природою: знімають свої пікніки на відео, влаштовують фотосесії в ботанічних садах. А як дорослі можуть ініціювати в підлітках цю звичку — піклуватись про природу? Чи можуть школа або інші освітні заклади формувати та популяризувати екотренди?
— Так, це велика ділянка роботи, яку мають виконувати і заклади культури, і заклади освіти, тож дуже добре, що це насправді відбувається. Скажімо, я працюю в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара, і у нас є проєкт Book-picnic «Книжки і кактуси». Це таке свято, яке закликає любити книжки і читання, але з екологічним ухилом. Ми на наших заходах і говоримо про екологію, і граємо в екологічні ігри. У нас завдяки активістці Люсьєні Шум є гра «Еко-Мемо», яку ми будемо також використовувати. Запрошуємо наших місцевих ековолонтерів на наші заходи. Це і просвіта екологічна, і якісь активності, що зацікавлять молодь та дітлахів берегти й любити свою природу. Також я впевнена, що такі заходи проводяться й у школах. Але тут треба бути обережними з такими івентами. Бо якщо вони робляться просто для «галочки», бо керівництво сказало до Дня землі провести якийсь захід, а поклику такого людина не відчуває, то це буде формально і може не зачепити її учасників. Так, це надасть якусь інформацію, але потрібно самим цим горіти, аби залучити молодь до екосвідомого життя, і саме тоді буде реальний результат.
Також існує багато організацій, які можуть із цим допомогти. Я розповім про нашу полтавську організацію «Еколтава». Її члени проводять екологічні заходи, вони можуть прийти і до бібліотеки, і до школи, й до іншого закладу, щоб розповісти про свою діяльність, провести активності. Також є «Екобус» — гарна ініціатива в нашому місті від комунального транспортного підприємства. Їздить такий собі невеличкий автобус, який збирає батарейки, ртутні лампи, тобто всі токсичні відходи, які не можна викидати на сміттєзвалище. Ці відходи можна безкоштовно здати в екобусі. Автобус їздить за розкладом, тож, знаючи, коли він буде на вашій зупинці, можна прийти і здати відходи. Це дуже зручно. Не потрібно їхати через усе місто в пошуках пункту здачі, бо екобус приїде у ваш мікрорайон. І це справді дієво. До речі, в нашій бібліотеці також є скринька, куди можна збирати вживані батарейки, а активісти потім допоможуть передати їх на переробку.
Якщо говорити взагалі про Україну, то також є дуже круті організації, і це чудово. Бо коли я ще писала цей твір, розмірковувала над сюжетом і шукала інформацію, то екологічна повістка не була такою активною. За останні п’ять років з’явилися справді гарні ініціативи, була подолана та ж сміттєва криза у Львові, про яку я вже згадувала на початку нашої розмови. Зараз там є організація «Zero Waste Lviv», що взялася за проблему сміття: влаштували великий пункт сортування і навіть там компостують у великих масштабах. Кожен мешканець Львова, кому потрібне добриво, може прийти за цим компостом. А великі організації — навіть купувати його. Тобто всі ці органічні відходи не гниють десь на сміттєзвалищі, а приносять користь. Місто заробляє кошти таким чином на інші потреби. Такий досвід Львова надихає, його потрібно переймати, бо це справді круто.
Також є всеукраїнська громадська організація “Україна без сміття”. У них широка сфера діяльності: займаються адвокацією, збирають та сортують відходи, проводять заходи, інформують суспільство про ці проблеми. Тобто зрушення є. І це дуже приємно, що таке формування екосвідомості у нас в Україні вже є.
— У книзі «Глиняний птах» Ви створили образи сміттємонстрів. Як вигадали цей страшний образ сміття, що ожило?
— Я бачила, що погіршення екології — невидиме. Це як радіація, що шкодить, але ми її не бачимо. А ще наслідки екологічних катастроф відтерміновані в часі: результат проявиться не одразу чи через два дні. Зазвичай люди починають хворіти через деякий час, і не завжди можна довести, що це сталося через вплив поганої екології. Але наслідки є, і, на жаль, вони невеселі для людей та нашого життя. Тому я подумала, що ці проблеми треба зробити більш видимими, аби люди побачили: сміття діє на них, і діє дуже суттєво і дуже погано. Таким чином з’явилась ідея: а що, якщо це сміття оживе й почне ходити містом, руйнувати будинки та шкодити людям, котрі в цьому місті мешкають? І тоді ігнорувати ці проблеми буде набагато важче, коли ходить вулицями міста такий жахливий сміттємонстр. Мені здається, це дуже наочно, доступно та емоційно сприймається і справді проговорює цю болючу проблему.
— Грета Тунберг стала чи не найвідомішою молодою екоактивісткою. Чи існують в Україні молодіжні організації або молоді особи, блогери, що займаються темою охорони довкілля? Чи є у нас рольові моделі, з яких підлітки можуть брати приклад?
— Якщо говорити про вплив на підлітків, на молодь, то багато роблять екоактивісти, блогери та письменники. Відома українська екоблогерка Мар’яна Бойко написала книжку «104 дні без пластику», показавши власний досвід, як можна жити, сортувати і продукувати мінімально відходів. Вона щиро роздає поради. До речі, я не знала про цю екоактивістку, але про неї мені розповіла наша полтавська екоактивістка Ірина Коноз. Це також чудово, коли такі люди поширюють інформацію про екологію, тож інформаційне поле ширшає і ширшає. Також добре, що і мистецтво долучається — не лише письменники, а й музиканти. Наприклад, солістка гурту «Onuka» у своєму кліпі «STRUM» теж порушила тему сміття. Це має вплинути на молодь і показати реальність цієї проблеми.
