Слово про Марію Крушельницьку

Богдана ФІільц 

Слово про Марію Крушельницьку, або Марії Крушельницькій я завдячую появою ряду своїх фортеп’янних творів

З Марією Крушельницькою, талановитою концертуючою піаністкою і педагогом, мене пов’язує давня дружба і тісні творчі контакти – такі, які тільки можуть існувати між композиторами і виконавцями та ще й людьми, що сповіду­ють спільні мистецькі ідеали, об’єднані близькими поглядами на життя, музичну творчість та виконавство, на історичні цінності нашого народу. Поріднили нас подібні долі скрив­дже­них, осиротілих дітей, яких торкнулись трагічні події, пов’язані з репресіями української інтелігенції тоталітарною системою колишнього Радянського Союзу, – з раннього дитин­ства ми зростали без батька , а я згодом ще й без мами.

Коли згадую піаністку, неодмінно виникає в уяві її чудова, неповторна гра, що відзначається глибинним відчут­тям різних музичних стилів і образів (західноєвропейської класики, композиторів-романтиків, особливо, Р.Шумана та передусім – української музики), чітко продуманою загаль­ною концепцією того чи іншого твору, багатим звуковим нюансу­ванням, прецизійним відшліфуванням деталей, а водночас масштабністю охоплення цілої композиції і переконливістю художнього розкриття її змісту та авторського задуму.

Мені дуже пощастило, що на свойому життєвому шляху я зустрілась з нею. Ще в далекі роки дитинства під час навчання в музичній 10-річці при Львівській консерваторії ім. М.Лисенка (нині школі-інтернаті ім. С.Крушельницької), що в 1940-1950-х роках знаходилась в самому центрі міста на вулиці М.Горького, ми разом вчилися на фортеп’янному відділі (правда в різних класах і у різних педагогів). І вже тоді її гра вирізнялась особливою манерою – граничною виваже­ністю, вдумливістю, доброю технічною вправністю. Маючи відмінних педагогів (В.Барвінського, який неодноразово слухав її і давав поради, та О.Пясецьку-Процишин) і повсяк­час відчуваючи неухильну опіку і віддану любов своєї мами – пані Шушкевич, якій вона, на мою думку, дуже багато завдя­чує, Марія блискуче закінчила  школу, успішно здолала серйоз­ні іспити до Московської консерваторії.

Нові мистецькі обрії розкрились перед нею, коли вона навчалась у видатного педагога і прославленого піаніста Генріха Нейгауза. Пам’ятаю натхненну і окрилену гру на її сольному концерті в Київській філармонії вже у статусі лауреата, після здобуття перемоги на республіканському конкурсі ім. Миколи Лисенка у Києві (вона була серед пер­ших лауреатів цього конкурсу). Згадую її радісний настрій, щасливі очі її мами… Згодом у Колонному залі Київської філармонії не раз звучала музика у її виконанні, як сольному, так і в ансамблі з іншими музикантами, зокрема, в дуеті з народною артисткою України і лауреатом багатьох міжнарод­них конкурсів, професором Львівської музичної академії Лідією Шутко. Відносно недавно, десь наприкінці 90-х років вони удвох виступали тут, майстерно виконуючи сонати для скрипки і фортеп’яно Ц.Франка і Й.Брамса.

Особливо запам’ятався мені виступ М.Крушельниць­кої в Національній філармонії з виконанням у супроводі симфонічного оркестру в рамках міжнародного музичного фестивалю “Київ-музик-фест 98” тільки що віднайденого фортеп’янного концерту В.Барвінського. Його благородна, глибоко лірична, сповнена щирості та душевної доброти музика тоді вперше прозвучала у столиці нашої держави. Цей масштабний твір композитора у багатогранній за емоційними нюансами інтерпретації його колишньої учениці, що з якимось особливим душевним трепетом, а разом з тим вольо­вою рішучістю старалась якомога переконливіше донести до слухачів його красу, глибоко схвилював всіх присутніх у залі. А ще й запала в душу її цікава розповідь безпосередньо перед  виконанням концерту про його трагічну долю: написа­ний рівно 60 років тому і вперше виконаний на шевченків­сь­кому концерті у Львові, твір на довгі роки був втрачений. Ноти знайшлися в далекій Арґентині рівно через 30 років після смерті В.Барвінського.

У різні роки Марія Крушельницька неодноразово виступала у київських залах також на концертах при відзна­ченні ювілейних дат професора Станіслава Людкевича – славетного українського композитора, вчителя і близької для нас обох людини. З вдячністю, як найціннішу реліквію бережу я подаровану мені платівку, а точніше комплект із двох платівок “Станіслав Людкевич. Вибрані фортеп’янні твори. Грає Марія Крушельницька”, випущений фірмою “Мелодія” у 1983 р., невдовзі після величного святкування у січні 1979 року 100-річчя від дня народження великого Маестро, у присутності іменинника на сцені Львівської філармонії, що зараз носить Його ім’я. Гріє душу її небага­тослівний, але дуже промовистий, теплий і щирий напис “Коханій  Дані  на згадку  про наших найдорожчих     Маруся. 2. ІІІ. 1985.” (До речі сам звукозапис здійснений у 1980 році.)

Дуже приємним та дорогим для мене є і другий її подару­нок – компакт-диск “Невідомий Анатолій Кос-Анатоль­ський у виконанні Марії Крушельницької та Богдана Козака”. До нього увійшли незнані досі фортеп’янні твори нашого теж незабутнього вчителя, композитора і друга, такі як сюїта “Козацькі могили”, “Буковинська сюїта”, фантазія на тему пісні “Ой ти дівчино, з горіха зерня” та ін., а також його ліричні вірші, написані у 1950-х роках, повні ніжних почуттів до талановитої і молоденької тоді піаністки, згодом активної і послідовної пропагандистки українсь­кої музики, в тому числі і його творчості теж. Цей приємний для мене дарунок, що воскресив у пам’яті багатогранну і неповторну особистість композитора, завжди сповнену творчого горіння і благород­них задумів, я отримала на Великдень у 2002 році, коли Марія Крушельницька гостювала у мене, приїхавши до Києва на міжнародний конкурс юних піаністів імені В.Горовиця. Тоді ми ходили разом з нею, а також моїми синами, невіст­ками та онуками, святити паски на Аскольдову могилу –  у невеличку, затишну церковцю святого Миколи на мальовни­чих схилах Дніпра. Сюди щороку ранньою весною приходять люди, шикуючись рядами довкола церкви зі святково прибра­ними кошиками, з пасками, яскравими писанками, свічками, вишиванками. Тут зустрічаються друзі і знайомі, панує радіс­ний піднесений настрій, вгорі під високим куполом ясного синього неба і ніжної зелені молодих пагонів дерев лунає спів пташок… Я рада, що змогла “пригостити” свою гостю цією дивовижною, неповторною красою і небуденними враженнями.

І врешті про наші взаємини як композитора і вико­нав­ця. Отже, Марії Крушельницькій я завдячую створенням ряду своїх фортеп’янних опусів. Серед спеціально написаних для неї творів назву передусім “Київський триптих”, присвячений 1500-літтю Києва. Ювілей нашої столиці широко відзначався у 1982 р. Він співпав з моїм власним ювілеєм. З цієї нагоди відбулись мої авторські концерти у Києві, Львові та Дрогоби­чі. І всюди М.Крушельницька вперше, якось особливо велич­но і монументаль­но, з великою звуковою напористістю інтер­претувала музичні образи триптиха, виконання якого ставало кульмінаційною точкою моїх святкових вечорів. (Прем”єра триптиху відбулась у великому залі Львівської консерваторії). Вона подарувала мені незабутні хвилини творчої радості, хвилююче переможне відчуття моєї композиторської спро­мож­ності, які окрилюють і надають снаги для продовження праці в цій галузі. За це я їй дуже вдячна. ”Київський трип­тих” у її виконанні записаний у фондах Національної радіо­компанії України. Він, з її легкої руки педагога, широко вико­ну­ється молодими піаністами як в навчальних закладах, так і на різних реґіональних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах.

Крім того, я спеціально для М.Крушельницької напи­сала також “Спомин” до 100-річчя Д.Січинського. Вона вико­нувала його на ювілейних вечорах, присвячених творчості композитора, у Львові та Івано-Франківську. В моєму автор­сь­кому збірнику “Фортеп’янні цикли”, виданому у 2002 році, твір має нову назву – “Відлуння минулих літ” та увійшов до циклу “Музичні присвяти”, що складається із семи творів, присвячених українським композиторам, а саме: Д.Січинсь­кому, С. Людкевичу (написано у 1993 році), В.Барвінському, А.Кос-Анатольському, Є.Козаку, М.Колессі та Л.Ревуцькому. П’ять останніх п’єс, починаючи з “Сумної пісні”, присвяченої В.Барвінському, написані у 2002 році, після розмови з піані­ст­кою на київських пагорбах, де ми з тугою згадували цих видатних митців і дорогих та незабутніх наших вчителів і старших колег. Тоді ж у М.Крушельницької зародилась щас­ли­ва ідея: вона попросила мене дописати до існуючих вже двох творів ще декілька інших і поєднати їх разом у загаль­ний цикл. Я рада, що цій цікавій ідеї – так би мовити, “освя­че­ній” світлими великодніми емоціями з певною домішкою ностальгії за роками, коли ми ще були молодими, а герої моїх майбутніх творів були сповнені кипучої енергії, завидної пра­це­здатності і творчої наснаги – судилось втілитись в життя. Досить швидко після тодішньої нашої розмови з’явились на чистому нотному папері нові “Музичні присвяти”. Вже у грудні того ж року вони чудово прозвучали у виконанні сту­ден­тів Марії Крушельницької на моїх авторських концертах в храмі святого Лазаря у Львові, у старовинному українському княжому місті Данила Галицького Перемишлі, що після 2-ої Світової війни відійшло до Польщі, і врешті в Сілезії – на крайньому заході Польщі у розкішному концертному залі міста Катовіце. В Перемишлі учасники концерту виступали перед музичною громадськістю міста – членами Польського музичного товариства, педагогами, українською громадою. (Там, до речі, народився мій батько та ще й вчився у гімназії української, грецької та латинської мови у професора С.Людкевича). Музичні прем’єри цих творів безперечно відбулись на гарному мистецькому рівні , то ж я дякую за них ще й усім моїм юним виконавцям, які за гранично короткий час зуміли бездоганно вивчити текст і гідно, з великим худож­нім смаком і переконливістю представити мою музику слухачам.

Сподіваюсь, що нам пощастить ще й надалі плідно співпрацювати і, як на те буде Божа воля, придумати і втілити в життя нові цікаві творчі ідеї.